Пролог

       Дівчина прийшла до тями від жахливого болю, що проймав її тіло, котре ломило від судом і билося в конвульсіях. З величезним зусиллям їй вдалося здійняти важку голову і озирнутися на всі боки.

     – Не витрачай сили, Єлень, — наказав м’який, приємний жіночий голос.

    Його власниця вийшла з тіні і підійшла ближче. Єлень відкинула голову назад на подушку, помічаючи, що знаходиться в чиїхось покоях. Жінка з зеленими очима і каштанового кольору волоссям схилилася над нею. У ніс вдарив приємний аромат лаванди: такий привабливий і заспокійливий.

        Вона оглянула Єлень, втираючи в скорчені від спазмів і судом м’язи якісь мазі. Єлень наважилася розглянути її обличчя: шатенка була вже не молода, але й не стара жінка, – так би мовити, – у розквіті сил. Вона мала приємні риси обличчя, а погляд її був щирим, повним доброти і турботи. Не звертаючи уваги на допитливі погляди, жінка продовжувала дбайливо і вміло втирати мазі. Біль, здавалося, почав відступати. Закінчивши, вона продовжила:

      – Не витрачай сили даремно, Єлень. Тобі ще потрібно відлежатися, – вона вирівнялася і дивилася тепер на жінку з висоти.

      – Хто ви? – подала голос Єлень, відчуваючи сильний дискомфорт і напругу.

      – Кажу ж – не витрачай сили.

      – Хто ви? Де я? – у Єлені починала розпалюватися паніка. – Де Локі?

     – Спи, – вона доторкнулася своєю м’якою долонею до лоба жінки, нашіптуючи щось.

      Погляд затьмарився, а в голові у Єлені уривками почали пропливати події з минулого. Це були ті моменти, коли вона була на прогулянці в лісі з Шерідан. Потім, коли побачила свою бабцю. Приступ. Біль. Прокинулась у покоях молодшого принца. Знає, що не протягне більше. Лікарі розводять руками – вони в розгубленості. Єлень щось записує. Блокнот. Потім – смерть. Бачить себе вже з іншого боку. Бачить, як важко всім навколо. Локі в розпачі і божевіллі дорікає Одіну за її смерть. Кричить на Тора. Він пригнічений горем. Фріґґ намагається його заспокоїти. Не виходить. Тура. Її спускають на воду. Вогненні стріли. Жар. Полум’я поглинає Єлень – вона падає до безодні. Щось не так. Не так вона уявляла собі смерть. Дівчина летить униз. Відчуває біль і чує тихий, але владний голос. Їй щось шепочуть, але вона не може розібрати слова. Голоси стають чіткішими, але це давня мова. Єлень не розуміє значення. Падає. Вдаряється спиною об каміння. Так їй здалося. Тіло зводить у судомах. Чує свій крик. Віддалено. Начебто, це і не вона зовсім кричить від болю. Її знову кидають, і вона летить донизу. Тіло більше не піддається судомам. Але напруженність не полишає.

       Отямилась...

       P.S: Продовження циклу у березні.