Розділ 27.

І повернувся князь Володимир до палацу, і все змінилося, він став іншим: інший одяг, нова дружина Анна – християнка, навіть ім'я нове.

Без Констянтина я не наважувалась виходити зі своєї кімнати, боялась що Володимир мене впізнає, та, зважаючи на мій новий одяг, це навряд чи…

У палаці побільшало християнських попів, а волхвів не було й видно, моє серце обливалося кров'ю, за майбутнє слов'ян. Невже слова батька здійснюються, хоча я і так знала, що він ніколи не помиляється…

Через день повернувся Констянтина, він був втомлений, хоч старався виду не подавати, та ще мовчазний…

Ми вечеряли усамітнено в моїх покоях:

– Я скучав за тобою. – промовив чоловік, уважно дивлячись на мене.

– Чув ти ходила з Іриною на ярмарок! – я налякалась, навіть не знаю чому, я ж вільна, і зовсім не зобов'язана сидіти у чотирьох стінах.

Та реакція воїна мене здивувала.

– А я не залишив тобі грошей, тому ти, мабуть, нічого не змогла купити. Та ми виправимо становище. Але у Новгороді, подальше від Києва…

Чому він хоче забрати мене якомога далі?

– Леле, я повернувся за тобою, по іншому, я б не приїжджав з Новгорода! Там ми одружимось.

– Мені потрібно побачити батька, потрібне його благословення! – хочу ще раз його побачити, всього один раз. 

Своє селище, святилище… Місця де я виросла. Хочу почути заспокійливі слова батька, де він запевнить, що все буде добре, що це все непорозуміння і князь не буде змінювати релігію, не буде насильного нав'язування християнства, не буде смертний, рік крові, болю, сліз.

– Це не можливо Леле! Оріян, як і інші волхви їде на зустріч з князем. Зустріч призначив на Лісовому святилищі в долині річки Либідь.