Розділ 23.

Леля.

Я не збиралася йти з Іриною на ярмарок, бо зовсім її не знаю, як і град Київ. Розумом розуміла, що краще сидіти в палаці... Та все одно одягнулась й вийшла надвір. Ірина побачивши мене посміхнулась.

– Рада, що ти йдеш зі мною, так буде веселіше!

Ми невеликим гуртом вийшли з палацу, я все оглядала, розглядала людей, будівлі.

Мою увагу привернула велике скупчення людей.
– Невже так швидко прийшли?

– Ні Леславо, це не ярмарок, це баня! Тільки не кажи що ніколи не чула!?

– Я... Просто тільки приїхала до міста, й зовсім нічого не бачила...

Ірина знову засміялась, й почала мені розповідати, повільно, як малій дитині.

– Оподаль від Священного Гаю, там, де Хрещата долина, протікає джерельний струмок з чистою, холодною водою. І стоять там дубові лазні й парильні.

У кожній лазні в скалі видовбане велике корито, з якого влітку і взимку струмиться джерельна вода. Є великі мідяні казани, у яких гріється вода, широкі печі, у яких гріються каміння. Гаряче каміння зсувають у кам'яні корита, творячи пару і теплу воду.
На дубових і кам'яних лавах є лико і пахуче зілля. Є парні та лазні окремо для жінок.

Киянки люблять плекати чистоту тіла. І вони тут в зимові вечори паряться, наваром з пахучого зілля коси миють. Купання у Києві для всіх безкоштовне тому, що купання вважається частиною обрядів у вірі київській.

В християнських монастирях, все навпаки, там дбають про душу, а не про тіло. Тому в Києві, найбільше мене вразила – баня!

Цікаво було б зайти й подивитись ближче.

Та часу не було, бо Ірина рушила далі, а відставати не хотілось.
Скоро ми дійшли до ярмарку, тут було дуже багато різноманітних людей, в мене аж очі розбігались, цей ярмарок ніяк не зрівняти зі скромним ярмарком у Вишгороді.
Ірина з жінками, підходили до різноманітних лавок, переглядають тканини, хутра, пояси, намиста, браслети, сережки, чоботи, плащі, сарафани. І ми все заходимо в глиб, я уважно стежу за Іриною, а вона заходить у торгову шатро, жінки що її супроводжують залишаються стояти зовні.

А я не витримую, цікавість долає мене і я заходжу також. Жінка сидить на лаві біля чоловіка, що одягнений у довгий коричневий балахон, й самий чуб вистрижений, так як у єреїв в палаці.

Чоловік, що говорив, побачивши мене замовк, а дружина князя, показала мені на лавку, я присіла, і їхня розмова продовжилась.

– То, що Володимир взяв Корсунь мені відомо, це вже всім відомо. Та що далі?

– Далі князь, послав послів до цесаря Василія, й повідомив, що хоче одружитись з його сестрою Анною...

Єрей говорив тихо, й озирався по сторонах.
– Яка була відповідь цесаря?

– Він погодився, тільки з умовою що князь охреститься.
Від цих слів, моє серце зупинилось. Тобто, як? Сподіваюся князь відмовився від такої пропозиції!?

– Не тягни...

– Князь погодився.

Ірина зовсім ніяк не відреагувала на цю новину й перевела тему.

– А є новини з дому?

– Жодних, може наступного разу вийде щось дізнатися.