Розділ 21.

Йшли дні, а новин від Костянтина не було, чи то просто ніхто їх мені не говорив... Не знаю. Не часто покидала свою кімнату, мені було лячно, ці всі люди були мені чужими...

Та весь час сидіти у чотирьох стінах, я не могла, мені потрібна природа, дерева, ліс, свобода...

Тому я таки наважилась й пішла, у той же парк, де прогулювалась з Костянтином.

Надворі було холодно, та пальто обшите хутром, рятувало. Я відійшла досить далеко від чужого зору, й коли побачила розкішний дуб, стала біля нього й почала вести внутрішній діалог з Богами.

Кожного разу, це було по різному, й починала я з думок, які наче самі приходили до мене:

"Хто був Світовид? Світовид — син Дажбожий, якому доручено пильнувати, щоб у світі Нав і Яв здійснювався Прав, тобто, щоб у світі Неявному і Явному священно здійснювалися Правила Дажбожі.

Макоша — мати Милосердя. Оплакує горе онуків Дажбожих, сльозами своїми Вона звільняє душу від туги, пригнічення. Її душа — сльози милосердя. Джерельні ріки — то чисті сльози матері Макоші. З джерела воду пити — цілющими Макошиними сльозами душу оздоровлювати.

Мокша оплакує гріхи людські — слізьми омиває душі тих, хто лишає земне життя і переселяється у Царство Духа Предків.
(Зі слова "мок" (мокрий) виникло слово Мокша (Макоша). Не випадково кияни, побачивши джерельно-чисту річку, яка тече в лісах (на північ від Воронежа), дали їй назву– Мокша).

Лада — уособлення дівочої краси, Лад — чоловічої. Ладний — значить чарівний, вибагливий, привабливий, має тіло і душу ладністю виласкавлені."

Далі починається молитва. Як довго я не усамітнювалась...

«Великий, батько, Бог Богів, Батько і Мати Отців наших, що породи все з себе і в Собі, Яви і Нави Творець, в рідних Богах Зображений, Всемогутній РІД! Почуй мене! Прийми дійство моє, нехай почують мене, діти Твої, я до них взиваю! Сварог – Коваль Небесний, Творець Небесної Тверді, Чоловік Лади – Матінки, Батько Сварожичей Світлих, Великий Зодчий, Владика Небесний! Освітлити Своїм поглядом помисли, мови і руки мої, та торкнеться їх Сила Світла і Творіння ...

Праматір – Сва, Лада Велика, Мати пресвітлих Сварожичей, жінок, Любові Покровителька! Освітлити Своїм поглядом помисли, мови і руки мої, нехай осяє їх Сила Твоя ...
Стрибог, бог Старий і Могутній, вітрів прабатько! Освітлити Своїм поглядом помисли, мови і руки мої, та заіскриться в них в них Сила Твоя ...

Хорс Променистий, Дарувальник Світу Чистого, що відображає Світловим Списом раті темні Бога Чорного! Освіти Чистим Світлом помисли, мови і руки мої, та спалахне в них Сила твоя.

Макошь, Матір Долі Небесна, плете нитки долі і життів! Надішли своїм поглядом помисли, мови і руки мої, та проявиться в них Сила Твоя ...

Велес, Бог Таїнств Премудрий, Хранитель приховування і Таємних Знань, волхвів Наставник! Даруй Таїнством помисли, мови і руки мої, та проникне в них Сила Твоя ...

Жива, Богиня Життя, Животворящих сил природи, Життєвої Сили роду подателька, Даждьбога Дружина, Мати предків наших! Даруй Цілющим Початком помисли, мови і руки мої.

Леля, Богиня Весни, Юності, першого кохання! Даруй Силою Розвитку та Чисті помисли, мови і руки мої, та хай іскрить в них Сила Твоя ...

Перун, Воїн Небесний, береже Рівновага! Дід наш! Одаруй Силою, перемагати, темні помисли, мови і руки мої, хай буде в них Сила Твоя ...

Дажбог, зимове Сонечко, Батько предків наших, Хранитель життя на землі, Пресвітлий і темне чаклунство розсіюється! Нам Світло і тепло дарує! Породив предка – Арія! Даруй Світло й Силу, що пітьму чужу і зло розсіює. Помисли, мови і руки мої, і хай засяє в них Сила Твоя »!

З чистою душею, тепер можна повертатись, як тільки вийшла на стежину, побачила молодих, жінок, що також прогулювались. Мою увагу привернула красива дівчина, особливо її одяг...

Вона точно не слов'янка!

Я б, мабуть не підійшла до неї, і навіть не заглядалась, та очі... Її очі були дуже сумні.

– Ти, мабуть, Леслава!

Вона перша заговорила, та я не відразу зреагувала, бо яка ж я Леслава?

– Наречена Костянтина Микитичі?

– Так! А ви, мабуть...

Уявлення не маю ким вона може бути... Хоча...

– Я дружина князя Володимира! Мене звати Ірина*!

Яке незвичне ім'я, вперше чую.

– Так, я не слов'янка, а грекиня!

Жінки, що були з Іриною, дивились на мене з недовірою, чого б це раптом?

– Не звертай уваги, ніхто не любить новеньких! Чекайте на мене тут!

Звернулась грекиня до жінок й вони стояли на місці, а ми двоє пішли стежиною у глиб парку.

– Ти дуже красива, не дивно, що неприступний Костянтин втратив голову. Та моя тобі порада, краще на очі князю не попадайся...

Та я і не збиралась.

– Дякую за пораду! Ви...

– Так, була дружиною Ярополка, поки його не вбили!

Я оніміла й зовсім не це хотіла запитати, відвертість принцеси мене здивувала.

– Але як так?

Як таке може бути?

– Ти дуже юна, і ще не зустрічала жорстокості... Я також колись такою була, і свято вірила, що в монастирі, куди відправив мене батько, ніхто не скривдить. Що ніхто не посміє, зайти у святий храм й зруйнувати його, вбити монахів, а мене, проти волі видати заміж. Ярополк був нічим не кращий за свого брата, таким же жорстоким... Варваром, дикуном...
Та я змирилась з долею, бо на все воля Бога.

– І ти не хочеш повернутися додому?