Розділ 20.

Леля.
Життя в палаці було зовсім іншим, не можу сказати що погане, просто чуже мені. Костянтина бачила рідко, він більшість часу проводив з воїнами, і підтримував порядок, як в палаці, так і в Києві.

До мене ніхто не підходив, після публічної заяви Костянтина, єреї взагалі обходили стороною. Та я бачила їхню зацікавленість моєю персоною.

Всі чекали повернення Володимира з Корсуня. Й говорили про перемогу нашого війська й взяття Корсуння... І наче все добре, набіги на наші землі припиняться.

Та щось не договорювали, я це читала по обличчях послів, що прибували в палац з новинами...

Ще однією несподіванкою, стала новина повстання в Новгороді:

– Леля, мені потрібно поїхати й придушити повстання!
Воїн зайшов похмурий, як грозова хмара, й до діалогу був не налаштований...

– Повстання? Але чому люди повстали?

– Нововведення почнуть з Новгорода! Кілька указів батька оприлюднили, ще до його приїзду. Багато незадоволених, особливо...

Він зупинився та я не настільки наївна, щоб не зрозуміти про що йдеться в указах.

– Скільки тебе не буде?

– Тиждень чи два! Та тебе ніхто не образить!

– Я хочу дещо попросити...

– Проси!

Відчула тепло в області серця, яке пекло й переходило в біль. І я знала що маю зробити...

– Зніми сорочку.

– Що?

Хоч Костянтин здивувався моєму проханню, та виконав миттєво. Перед мною був наполовину оголений чоловік, з царською статурою... Та на даний час, я думала про інше. Тому приступила до роботи, взяла в руки голку, обійшла воїна кругом... Стала біля спини й рухами, посланими богами почала вибивати послання й оберіг водночас...

– Що ти робиш?

Від першого удару чоловік сіпнувся, та навряд чи від болю, скоріше від здивування.

– Це не я! Це Боги, вони хочуть щоб я передала тобі послання! На даний час, я навіть не знаю, яке воно буде... Та воно обов'язково здійсниться! Й допоможе тобі зрозуміти себе, своє призначення!

– І часто ти це робиш!

– Ні! Таке було тільки тричі!

Всього три рази...

На спині виступили краплини крові, й почали одна за одною котитись вниз. Як я не люблю кров, особливо запах. Та вибору не було, потрібно завершити процес.

– А ти не можеш, це послання передати усно. Як мінімум, це буде не так боляче...

Я чула що чоловік говорить, та слів не розбирала, моя свідомість була зайнята іншим...

Голку я змочувала в спеціальному чорнилі, тому за деякий час, моя робота мала чорні контури, а ще через півгодини, була завершена.

Відступила й наче щойно побачила, що зробили мої руки, які до речі, були в крові.

– І що там за символ?

– Ратиборец!

– Яке послання цей знак несе для мене?

– Ратиборець — символ того, що кожна людина може стати жертвою свого або чужого мислення, символ твердості духу. Ти сам вільний вибирати чим, коли й заради чого і кого жертвувати своїм життям, оскільки Боги дарували тобі свободу вибору. В цілому знак означає «силу духу, готового усвідомлено пожертвувати собою заради рідних і Батьківщини» - знак військової доблесті, мужності, відваги. Він настільки сильний, що здатний з вираженою рішучістю знести, подолати ворогів...

Задумалась, досить неоднозначний символ, і суть послання в тому, що воїну, дарували свободу вибору... Він сам повинен вирішити, як вчинити, якою дорогою піти.

Костянтин повернувся до мене й криво посміхнувся:

– А ще казала, що звичайна дівчина...

Нічого не відповіла, а він мене поцілував в обидві щоки... Прощається, отже, відправляється негайно.

Не знаю як жінки чекають своїх чоловіків з походів, та завчасно їм співчуваю.

– Не виходь з палацу, не шукай пригод, я скоро повернусь.

І він вийшов, а я присіла на підлогу, зовсім без сил...