Розділ 19. Історичний припис.

Історичний припис.

Волхви були духовними представниками найстародавнішої віри людей Білої раси, віри, яка само започаткувалася над берегами Славути (Дніпра) двадцять тисяч літ тому (в епоху пізнього палеоліту — сухих трав'яних степів). І яка десять тисяч літ тому (в часи могутнього розвитку Мізинської культури) вже була в основному розвиненою. Шість тисяч літ тому (в часи Трипільської культури) вже була різносторонньою. "Це була простодушна віра, про стихії й сили природи, і водночас мужня й життєрадісна віра" (Рабінтранат Таґор).

"Волхви були у великій пошані як народу, так і князів", "арабський письменник середини десятого століття Ібн-Даста свідчить, що в русів є волхви, які сильно впливають на князів, волхви стояли за стару віру, були проти християнства, про що не раз згадує й Початковий Літопис", "Волхви були в нас носіями таємної глибокої мудрості, і саме слово "волхв" в "Євангелії" розумілося як мудрий" (Маттей, 2 1).
"Волхви лікували хворих, пророкували майбутнє, і народ до них линув, особливо в біді, бо вірили, що волхви все знають, усе можуть", "всі волхви й лікували". "У Патерику Печерському читаємо: "і много от врачев-волхвов помощі іскаше"". "Волхви лікували, вони знавці свого діла, справді добре помагали". "Волхви віщі, вони знають майбутнє. Пророцтва волхвів збуваються, каже літописець про князя Олега під 912 роком".
"Волхви розвинулися в певний клас людей, що стояли над масою й служили їй своїм, на той час небуденним знанням. У цьому відношенні вплив волхвів на маси був великий, просяк усе людське життя, сильно впливав на народні вірування, і сильно помітний в народі від найдавнішого часу аж до тепер". "Стародавні літописи переповнені оповіданням про волхвів", "поет — це також волхв".

Волхви — давньоукраїнські жерці, служителі язичницького релігійного культу. Носії стародавньої української культури й духовності, народної медицини, знань з астрономії, математики, географії, будівництва тощо. Володіли, як правило, багатьма мовами, зокрема арабською, латинською, грецькою, німецькою, вірменською та ін. Сприяли розвиткові торгівлі, ремесел, налагодженню дипломатичних стосунків давніх українців з сусідніми народами.

Дбали про духовний рівень давніх українців, про будівництво святилищ та дотримання язичницького календаря, про охорону священних лісів, гаїв, рік. Перші Філософи цивілізованого світу. Створили вчення про Деміурга — Першотворця землі та всього довколишнього світу.

Творці стародавнього українського письма, кількох давньоукраїнських до кирилівських абеток (трипільська, «Іванове письмо», «буквиця» та ін.). Автори «Велесової книги», Аскольдового літопису.

Ще за трипільської доби (IV тисячоліття до Р. X.) Волхви створили демографічну концепцію, котра не дозволяла перенаселяти наддніпрянські регіони, де мешкали багатодітні племена й родини. Внаслідок цього Волхви що три роки влаштовували жеребкування, за допомогою якого формувалися молоді общини ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ «НА НОВІ ЗЕМЛІ». Так під проводом Волхвів давньоукраїнські племена й громади заселяли Індію, Месопотамію, Малу Азію, Палестину, Єгипет, Північну Італію, остів Кріт, Західну Європу. Волхви сприяли повній колонізації Балкан.

Володіли секретом довголіття та лікування травами, що оберігало давніх українців до 988 р. від епідемій і хвороб.

Створили астрологічну медицину (лікування людини з врахуванням планет і зірок тощо), знання з якої були втрачені після 988 р.

Волхви повсякчас і суворо дбали про дотримання законів ВІЧА.

Про Волхвів вперше згадує Біблія (Новий Завіт).

З 988 року Волхви зазнають фізичного знищення, всілякого гоніння й переслідувань.

Очолювали антифеодальні народні виступи з метою обмежити монархічну владу князів, відродити владу віча та язичницьку віру. Повстання Волхвів жорстоко придушувалися (Суздальське повстання 1024 р., Київське повстання 1068—69 рр. та ін.).

З винищенням волхвів були втрачені наукові знання українців з національної історії, культури, космології, міфології, філософії, народної медицини, екології, технології ряду ремесел тощо. 988 рік став початком екологічної та демографічної кризи в Україні. (За Л. Силенком та П. Трощиним).