Розділ 16. Історичний припис.

Хрещення цариці Ольги.

9 вересня. Стоїть цариця Ольга з послами, купцями, атіманами-воєводами, слугами у Золотій палаті імператора Візантії. У Золотій палаті порожній трон. У сінях стоять виструнчені охоронці. Неподалік від трону — висить велика, як дзбан, кадильниця — іде пахучий дим. Біля порожнього трону стоять пишно одягнуті патриції, заслужені євнухи, чиновники.

Відчинилися окуті сріблом двері — у червоному іде імператор Візантії. На плечах — хламида, підперезана широким червоним поясом — блищить золото. Хор співає славу «всесвітньому імператорові». Папій (начальник Магнаври) з архиєреями обкурює образ Бога — Володаря Небесних Сил Ісуса Христа та обкурює образ володаря Земних Сил Константина.

Цариця Ольга одягнена без крикливої вибагливості: біла довга шовкова сукня, оздоблена золотими узорами, шовковий, вогнистого кольору пояс, на грудях знамено царя Дажбожої України (Руси) — на сонячному диску викарбувано Тризуб.

«Варварка... Дика епігона русих гіпербореїв. Вона не знає законів», — стоїть мовчазно імператорська знать. Цариця Ольга порушила закон Христової Візантії — вона не стала на коліна перед імператором. Вона відмовилася від тих послуг, з якими до неї підбігали євнухи.

Тиша. І раптом — у Магнаврі почувся несамовитий «тріюмфальний рев»: на декоративних деревах (і про це свідчить літописець) заспівали, як у джунглях, штучні птахи. Птахи різнокольорові, широко хвості.

Гарчать несправжні леви, пащі розкривають, очі світяться, хвости ворушаться. Артисти-греки стараються, наслідуючи крик птахів і рев левів, творити чудо. Але чудо тільки тоді є чудом, коли люди ним чудуються. Греки були певні, що цариця Ольга, побачивши таке видовище (чудо чудес), розгубиться, прилюдно виявить зворушливе захоплення, здивування, признається, що здивувалася. Ні, вона стоїть так, ніби в Магнаврі чуда немає.

Біля трону (біля ніг імператора Константина) посли поклали дари від цариці Ольги. Виросла гора найдорожчого у світі хутра — хутра на світлі іскряться, як сніг на сліпучому сонці, м'які, як пух, легкі, теплі, міцні — є чим звеличити одіння імператора, патріярха, архиєреїв, папія, патрикіїв і їхніх христолюбних жон.

Імператор через «логофета» висловив подяку за дари, привезені з града Кия. І запросив царицю Ольгу на обід. І світло біля трону погасло. Імператор зник — містерійним ритуалом (не для всіх зрозумілим) оточений імператор — намісник Христа на землі.

Обід в честь цариці Ольги. На стінах сотні свічок — у залі душно, затхле повітря, виблискують на одязі золоті бляшки, каміння-самоцвіти. Гелена (дружина імператора Константина) сидить біля своєї невістки Феофанії й питає царицю Ольгу: «Скитія (Україна-Русь) дика, живе у тьмі, землі покриті вічними снігами, люди сидять у норах, їдять зерно з диких трав. Влітку — всі ходять голі, звісно — віри Христової не мають, почуття сорому в них ще нерозвинене. Вони ріжуть людину в жертву богам однооким, п'ють кров. Справді, важко царювати над таким варварським народом?»

Християни-літописці писали, що цариця Ольга в Константинополі, стрінувшись з імператором Константином, сказала: «Я язичниця. Коли хочеш мене хрестити, то хрести сам, інакше — не хрещуся».

Імператор, бачачи перед собою мудру і красиву царицю — вдовицю Ольгу, охрестив її, і хотів з нею оженитися. Вона відповіла: «Хрещений батько не може з хрещеницею женитися». І весілля не відбулося.

Імператор Константин і патріярх Полієвкт дивувалися: Ольга краще знає канони грецької ортодоксії, як вони.

Імператор Константин, маючи жінку Гелену, сина Романа, невістку Феофанію, захотів оженитися з царицею Ольгою? Що думали монахи-літописці, описуючи перебування цариці Ольги в Константинополі? Так чи інакше — їхні писання стали історією, на якій виховувалися десятки поколінь.