Розділ 10. Історичний припис.

Історичний припис.

Рогніда

Народилася у 962–964 роках. У 977 році до неї сватаються одразу троє князів. Її батьком був Рогволод (бл. 925–979, який тримав владу у Полоцьку приблизно з 950 року, що прибув сюди «з-за моря», як повідомляє літопис. Питання про походження Рогволода не з'ясоване.

Рогніда мала стати дружиною Ярополка. Тому вона відмовляє неповнолітньому Володимирові. Більше того називає «робичичем» — мати Володимира Малуша була ключницею, робітницею при Ольжиному дворі, а, отже, не мала привілеїв дружини. Понад те, це обурило як Володимира, так і його дядька Добриню Низкинича. Вони навесні 980 захоплюють Полоцьк. Спалюють місто, Рогволода з його синами вбивають. А Рогніду Володимир насильно забирає до Києва і замикає в селі Предславино на р. Либідь.

У 976 Рогнедин вік сягнув відмітки 14 років і до неї посватався Ярополк Святославич. Полоцьк тоді був автономією, мав стати у поки що тихому конфлікті на сторону і підмогу столиці.

Ярополк розглядав цей шлюб як династичний і Рогнідь йому як частина родини не була потрібна (у нього вже була черниця Юлія в дружинах).

Олег Святославич не забарився з відповіддю. Він теж надіслав до Рогволода сватів. Рогнідь, намовлена батьком на самостійний вибір, не могла вирішити, за кого йти. Імовірно, вона вибрала деревлянського Олега. Тож восени 977 Ярополк нападає на древлянське князівство і його брат помирає.

Ситуацією вдало користується наймолодший з братів, 15-річний Володимир. Він, що теж одночасно з братами надсилав сватів до Рогніді, використовує деревлянську метушню і захоплює Полоцьк, спалює його, а Рогнідь бере за дружину і тікає до Швеції.

Після повернення і захоплення престолу Київської Русі, він уже має дітей від Рогніді.

Непокірна Рогніда сказала: "Не роззую сина рабині і не піду за нього".

Тарас Шевченко присвятив вірш нещасній Рогніді.
"Прийшли, і город обступили кругом, і город запалили.
Владимир князь перед народом убив старого Рогволода,
потя народ, княжну поя, отиде в волості своя, отиде з шумом.
І растлію, тую Рогніду молодую, і проженею,
і княжна блукає по світу одна, нічого з ворогом не вдіє, так отакії то святії..."

Тарас Шевченко ніде не сказав доброго слова про єреїв (попів, ксьонзів). Та у хвилини самосвященнодійства, він каже: "Заворожи мені волхве, друже сивоусий! Може, вернеться надія з тією водою цілющою й живущою, дрібною сльозою — може вернеться з-за світа в пустку зимувати. Хоч всередині обілить горілую хату. І витопить, і нагріє, і світло засвітить... Може ще раз прокинуться мої думи-діти. Може ще раз помолюся, з думками за плачу. Може ще раз сонце правди хоч крізь сон побачу".

Він (Тарас Шевченко) ділиться з волхвом ("другом сивоусим") найпотаємнішими святощами душі. Він знає, що волхв уособлює духовну незалежність України (Руси), Її святу волю, Її святу правду. Він питає у волхва (священнодійця віри України-Руси): "Скажи, що робити: чи молитись, чи журитись?"