Розділ ХVIII

Сем повернувся до печери, радісний як ніколи, він прямував до Леліт:

- Поглянь, що в мене є – він простягнув дзеркало.

- Щось хочеш мені показати? – Леліт поправила платя і сіла на камінь, вона поплескала долоню по холодному граніту запрошуючи його присісти поряд.  

- Ама з’їла яблуко!!! – радісно прокричав Сем – З’їла, розумієш: ідеальна, покірна, створена спеціально для СаЕна порушила правила.

Очі Леліт округлились:

- Це ти її? – вона відірвала руку від каменю і несвідомо простягла до гола, дихати не було чим – Це твоя робота? Сем навіщо? Вона тепер… вона померла?

-  Та звісно, що ні – він підійшов до Леліт, поцілував її щоку, сів поруч на камінь – Це була перевірка, розумієш, він поставив дерево посеред саду, щоб ви ходили і це була спокуса: кожного дня, бачити і не торкатись, не їсти, воно було отруйним тільки в вашій голові. Адон перевіряв, наскільки ви слухняні. Він був певен, що ти не витримаєш, що ти перша скуштуєш.

Леліт прибрала руку від горла і поклала її на руку Сема, зверху:

- То вона жива?

- Більше того!!! Вона, ще й СаЕна вмовила з’їсти, та не це головне, задум не в тому – він підняв дзеркало і поклав його на її коліна – Зараз ми разом з тобою подивимось, як вони будуть викручуватись.

Чорне дзеркало почало світлішати і вони побачили, як під деревом на землі спали СаЕн и Ама. Над садом літав голуб, він сів на гілку яблуні і спостерігав. Першим відкрив очі хлопець. Він поворушив рукою на якій спала Ама, дівчина теж відкрила очі і поглянула на нього. Вона підвелась на ноги. За її спиною пролунав голос Адона:

- Ви що з’їли яблука?- спитав він, дивлячись собі під ноги, на огризок.

СаЕн та Ама мовчали, дівчина взяла його за руку та сховалась за спину. Із-за плеча визирали блакитні перелякані очі, пальчиками вона стискала руку хлопця і не могла промовити ані слова.

- СаЕн, я тебе питаю, ти їв яблуко??? – гримів Адон.

- Мене, мене вона вмовила – відповів перелякано хлопець, він повернув голову і поглянув в бік Ами, їх погляди зійшлись на секунду, вона відкрила рот від здивування, і швиденько стисла губи, так ніби хотіла щось йому сказати та в останню секунду передумала. З руки СаЕна вислизнули крихітні пальчики дівчини.

- Вона? Вона? – лютував Адон – Ти скільки тут живеш? Скільки днів вона? Ти чому її не зупинив?

- Так вона сказала…, - бурмотів СаЕн - Я не винен…

На блакитних очах заблистіла сльоза, дівчина тремтіла. Вона не отримала нічого, не стала розумнішою, втратила повагу до чоловіка, який виправдовував себе. Всього одна секунда, всього кілька слів, і вона зрозуміла чому втекла Леліт.

- Ама, підійди до мене – ще більш сердитим голосом покликав Адон, та Ама через сльози не бачила куди саме потрібно підійти, вона просто зробила крок в перед – Чому? Чому ти вирішила з’їсти те яблуко.

- Мене вмовив змій – відповіла вона – Він сказав, що я стану…, стану такою як ви.

- Змій? – прокричав на неї Адон – Тобто ти їсти не хотіла? СаЕн не хотів, а винен змій?

Адон підвів голову до неба:

- Ну я так розумію, якщо змій вмовив, то Сем таки живий і десь тут має бути голуб – очі Адона бігали з гілки на гілку – Агов, Сем, де ти? Ти ж не міг пропустити таке видовище, правда?

Сем, за сотні кілометрів, сидячі на холодному камені в печері під водою, спостерігав за тим, що відбувалось. Він посміхався, поцілувавши у скроню Леліт, ніжно прошепотів на вушко:

- Ось бачиш, які вони? – шепотів Сем – Адон мріяв заселити планету ідеальними людьми. Такими, що не їдять м’яса. Я покажу усім, які вони ідеальні і чого варті. А ти мені допоможеш.

- Навіщо це тобі – вона взяла його ніжно за руку і приклала до своєї щоки – Ну навіщо, щось доводити? Ми разом, нам добре, ти можеш мені пояснити?

- Бо прагнення досконалості це хибний шлях – Сем підвівся з каменя і став навпроти дівчини – Любити когось досконалого дуже легко, якби СаЕн любив Аму, він би не перекладав всю провину на неї, якби вона любила його, вона б не стала вимагати доказів кохання.

Сем підвівся з каменя, він нервово походжав по печері, звір, який прокинувся в ньому в тій лабораторії і потрощив все навкруги, десь глибоко в серці шкірився і ричав:

- Леліт – це тільки початок, - його голос був збудженим, він радів маленькій перемозі - Я кожній людині, яка буде на цій планеті почеплю на лоба дзеркало.

- Ось сюди, - він стукав пальцем собі по лобі - Вони будуть дивитися одне на одного, а бачити себе. Жадібний побачить жадібність, злий – зло, заздрісник - заздрісника.

- Сем, давай це все полишимо… - прошепотіла Леліт, вона дивилась на те, як він нервово ходить по печері і не впізнавала його. Чоловік, що створив сад, піклувався про папугу, годинами розмовляв з нею малою, той якого вона вперше покохала, того заради якого вона покинула все його більше не було. Певне, щось і в ньому заснуло в ту ніч, коли він мріяв, щоб вона прокинулась.

- Лелі, а як ти собі це уявляєш? – спитав він – Вони не будуть довго на цій планеті, ще деякий час, а потім повернуться до дому. Я не полечу з ними, бо врятувавши тебе, в дома мене чекає суворе покарання. А от коли вони повернуться, це зовсім інша справа, я назбираю матеріал, і зможу довести, що з нас двох неправим був саме Адон.