Розділ ХVІІ

- Привіт.

Ама, поглянула по сторонам, зовсім нікого.

- Привіт. – прошепотіла змія, вона звивалась біля ноги дівчини.

- Привіт – відповіла Ама – А ти хто?

- Я той хто подарує тобі неймовірний подарунок.

- Я раніше тебе тут не бачила. В саду лише птахи – вона дивилась на чорну луску, що переливалась на сонці. – А що за подарунок?

Змія підповзла до ноги дівчини і обвила її, Ама, відчуваючи шкірою прохолоду, підставила руку, на яку змія переповзла і обвила неначе браслет.

- Я подарую тобі те, чим вас обділив Адон.

- І що це? – перепитала зачаровано Ама – В нас є все, чудовий дім, їжа, птахи та золоті риби в річці, чого нам не дали?

- Адон створив тебе і подарував немов іграшку СаЕну.

- Мені подобається СаЕн – перебила вона змія – Він вродливий і піклується про мене.

- Ви тільки зовні схожі на Адона, а чи зробив він вас такими? Він стільки всього знає,  та чи ділиться він з вами своїм знанням?

- Нас навчають щодня. – відповіла Ама.

- Ти вмієш літати на літаку? Як вміє Баал, Йока, Милік, Михє? – змій звивався – Ти літала?

Ама промовчала.

- Чому вас не пускають на небо? Чому ви тут? – змій крутився, він дивився своїми чорними цяточками в блакитні очі Ами – Бо ви не такі, як вони, а я можу зробити, щоб ви такими стали. Це буде моїм тобі дарунком. Хочеш?

- Хочу. – відповіла скромна Ама – А що для цього потрібно?

- Потрібно лише скуштувати яблуко, що росте в центрі саду.

- Воно отруйне – відповіла перелякана Ама – Коли я його з’їм то помру.

- Це не правда – відповів змії і скрутився в кільце на землі – Хїба птахи, які його їдять помирають?

- Ні.

- То йди і скуштуй і будеш така, як Адон, ти звеличишся і станеш рівною їм.

Ама побігла до дерева, вона зупинилась перед розкішною яблунею, гілки хилились до землі під тяжкістю яблук. Вона ще раз поглянула на яблуко, яке клював папуга, бачила, як він відриває шматочки, як струшує головою і їсть. Вона побачила, як комахи метушаться навколо тих яблук, що впали і не помирають.

Вона схопила, перше ліпше, що їй трапилось під руку і вкусила. Кисло-солодкий присмак фрукту пирснув соком, який потік по її рукам. Вона прожувала шматочок і ковтнула. Стала чекати та нічого, зовсім нічого, живіт не болів, вона не померла, але і не стала розумнішою. Стиснувши в руці соковите надкушене яблуко, вона повернулась на берег до змія. І на превеликий подив знайшла його на тому самому місці:

- Ти мене ошукав, я не відчуваю змін – кричала вона та розмахувала яблуком – Я наплювала на заборону, навіть на те що можу померти, щоб стати як вони, але не стала. Ніякого одкровення.

- Хіба? Ама, тепер ти знаєш, що не все що говорить Адон чиста правда, хіба це не одкровення? – прошипів змій.

Ама, завмерла, вона перестала махати руками і подивилась на яблуко.

- Тепер ти зрозуміла, що все що вони говорять та чому навчають можна піддати сумніву. Дай мені одну лише відповідь: чому ти гола?

- Бо немає чого соромитись свого тіла і…так сказав Адон.

- Все він правильно говорить, ви створені за його подобою, і немає чому соромитись цього, та чому вони всі вдягнені?

Ама завмерла вона не знала, що відповісти:

- Йди до СаЕна і відкрий йому очі, нехай і він пізнає правду.

Засмучена Ама направилась до СаЕна, хлопець збирав плоди манго по землі, коли вона до нього підійшла. Ама обняла його і тихенько заплакала:

- Що сталось Ама, чому ти така засмучена?

Він поглянув на її руку і побачивши надкушене яблуко, аж затрясся:

- В тебе, щось болить, я ж тобі говорив, не їсти, воно отруйне.

- Ні, СаЕн, воно не отруйне і дуже смачне.

- Я зараз покличу Адона, він тебе врятує.

- Від чого СаЕн, від чого він буде мене рятувати? – вона витерла сльози – Ти теж спробуй.

- Я не хочу, Ама – він відкинув яблуко з її руки.

Ама повернулась і підібрала яблуко з землі, вона витерла його своєю, мокрою від сліз рукою:

- Якщо ти мене кохаєш, по справжньому, як ти це говориш, більше аніж Леліт, більше ніж Адона, та себе ти з’їси його.

СаЕн, дивився на яблуко, заплакані очі дівчини, схопив яблуко і відкусив його. Він швидко розжував соковиту плоть, та ковтнув:

- Я люблю тебе Ама, тільки тебе і лише тебе і якщо тобі судилось померти в цей день, то я хочу померти з тобою.

Він сів під дерево, сперся спиною на його стовбур і став чекати смерті. Ама присіла поряд, вона поклала свою голову на його широкі груди і прошепотіла:

- Ми не помремо, воно не отруйне, його їдять птахи та комахи і живі і ми з’їли і ми будемо жити. Адон наш батько і ми завжди і у всьому його слухаємо і віримо, що він бажає для нас тільки добра. Але він збрехав, яблуня не отруйна, а чому ще він нас обманює? Чому вони ходять в одязі? Чому вони літають на літаках? А нас навчають саджати рослини? Чому нас не вчать літати? Для чого ми тут йому потрібні в цьому саду?