Розділ ХV

- Ти певен, що це вона? – хлопець дивився на фото в телефоні – Щось не схожа.

- Мене попереджали, що вона на фото дуже відрізняється.

- Якась вона простенька…

- Дійсно, за навіть не віриться, ага? Зараз зайде в магазин, підемо за нею, потрібно познайомитись, знайти привід.

Невисока блондинка зайшла до магазину і двері за нею зачинились.

- Все пішли.

Хлопці вискочили з машини і попрямували в той самий магазин. Вони метушились між прилавками:

- Куди вона ділась, я ж бачив як вона заходила. Її ніде не має.

- Он вона.

Блондинка обирала речі, останні слова долетіли до неї, і вона опустила голову: «Трясця» вилаялась вона про себе, а потім підвела погляд і подивилась на хлопців. Один високий, другий трохи нижчий, в темній куртці і світлих спортивних штанях, світле волосся, кросівки…: «Навіщо, я це запам’ятовую? Яка різниця, які на ньому кросівки… біля дверей нікого…, цікаво мені вдасться вийти… звісно вдасться…якби хотіли, то я вже давно б сиділа в підвалі, або не сиділа. Прислали хлопчиків. Дуже молоденьких, скільки років? Двадцять? І от не шкода їм дітей?»

Хлопець схопив шапку і крикнув своєму товаришу:

- Поглянь, я тобі шапку знайшов.  Тримай будеш взимку ходити.

«Привертають увагу… а що це означає? Правильно, за дверима нікого, можливо хтось чекає в машині, але тихо і не примітно. Ох, дорогенький, поклади шапку і тікай!»

Хлопець взяв шапку і вдягнув на голову, блондинка поглянула і посміхнулась.

- Подобається? – спитав він у неї.

- Так подобається.

- Я чи шапка?

- Шапка.

- Це ви так говорите, бо я в масці, а я можу зняти, я такий бунтар.

Блондинка почервоніла, поправила волосся: «Ого, який талановитий». Вона розвернулась і попрямувала до виходу.

- Чекай, давай познайомимось… - лунало десь позаду.

Вона вийшла на двір, обвила оком всі припарковані машини: «В котрій із них? Певне повинна бути та, що ближче до магазину, але котра??? Хоч записуй кляті номери, ці машини всі однакові…Коли ж він про мене забуде, чи буде такий день? Трясця, зв’язалась з покидьками».

- Вона пішла…- промовив він в навушник.

- Я бачу, хай йде, іншим разом.

Блондинка пішла на трамвайну зупинку. Коли двері трамвая зачинились, хлопці вийшли з магазину.

- Які гроші пішли… - зітхнув високий вслід трамваю, що відїзжав.

- А багато обіцяли?

- Багато…

- Мені зовсім не подобається твоя нова зачіска. – бубнів Сашко з дитиною на руках. – Навіть наш син тебе не впізнає.

- Вам обом доведеться звикати – відповіла Яринка. – Жінці, не задоволеній своїм життям, потрібно змінити або зачіску або заводити коханця. Можеш сам обрати.

- Він без тебе плакав – Сашко пропустив крізь вуха її зауваження. – Більше до перукарні ти не підеш.

- Невже коханець? – Яринка відверто сміялась.

- Сину ти чуєш? Твоя мати здуріла.

Яринка пішла до спальні перевдягатись, Сашко пішов слідом, так щоб дитина бачила матір. Яринка скинула джинси і кофту, вона дістала домашні штани, та дивлячись, як вони обоє за нею спостерігають, передумала і лишила їх на ліжку. Пройшла повз своїх хлопців і попрямувала до ванної кімнати. Малий втратив її з поля зору і його нижня пухкенька губа почала труситись. Він скривився і тільки-но хотів заплакати, як батько знову попрямував за Яриною.

- Чого ти ходиш по хаті? Ти бачиш що він без тебе нервує? – він трусив дитину – Не плач, он вона.

Він розвернув малого обличчям до матері. Яринка закрила пробкою стік ванни і ввімкнула кран.

- Ти що це надумала.

- Я хочу покупатись.

- Я ми що робитимемо? – перепитав він – Закрий воду і погодуй дитину!

- Давай його сюди. – вона сіла на бортик ванної і дала малому груди. Він жадібно присмоктався, поїв і через п’ять хвилин вже задоволений посміхався.

- Все йдіть, я хочу розслабитись. – вона скинула білизну і залізла в воду.

Сашко взяв малого, і вийшов з ванної, але дитина знову почала плакати. Він знову повернувся до Яринки.

- Він голодний, вилазь!!!

- Я навіть ногу не встигла намочити. – Яринка не слухала нічиїх зойків і лягла у воду.

- Ти чуєш, чи ні? Він голодний, вилазь, я сказав.

- Не кричи, ми були на зважуванні: йому три місяці, а він важить 8 кілограмів. У всіх по чотири, а наш голодний - вісім, я не вилізу.

- Сину, ну що я можу вдіяти, сам бачиш, яка вона. – він повернув малого обличчям до Ярини і вирішив піти з козирів – Тобі не соромно, тебе дитина бачить голою!

- По-перше, з моїх грудей він їсть, по-друге все інше я прикрила. Я не вилізу!!! Дитині потрібна щаслива мати!!! І саме зараз, я створюю затишок в нашій родині, бо ти сам знаєш, яка я коли роздратована. Тож забирай малого, і йди до телевізора, мені потрібна тиша.