Розділ ХІV

Леліт лежала в кріслі пілота. Сем стояв на колінах перед нею, гладив рукою її волосся. Маленька тринадцятирічна дівчинка, дуже схудла та бліда, на шкірі  горіла червона пляма півмісяця. Він пальцями торкнувся мітки. ЇЇ вії затремтіли і вона повільно відкрила очі. Подивилась на нього і прошепотіла:

- Я померла? – вона обвила поглядом, все навколо - Михє казав, мене відпустять.

- Ти навіть не уявляєш, яку ціну заплатила за свободу – він ще раз провів рукою по її голові, рудому волоссю та щоці.

Сем намагався, стримати себе, та сльози душили його:

- В тебе забрали майбутнє, - він заплакав – В тебе не буде дітей.

Він сховав своє обличчя в її кудрявому волосі, Леліт так хотілось його заспокоїти, вона провела рукою по його голові:

- Я знаю, та я і не хотіла народжувати…

Він підняв голову, витер сльози:

- Ти ще дитина, і навіть не усвідомлюєш, як сильно тебе образили.

Вона притислась обличчям до його гарячої руки:

- Яка різниця, головне ти зі мною. – вона поцілувала його долоню.

Пересохлі губи запалали від контакту його шкіри з залишками слини. Немов кольнуло голкою і вона зойкнула. Прикрила губи своїми маленькими пальчиками і вилаялась про себе, що не змогла втриматись:

- Пробач – все що змогла вона видавити з себе, дивлячись в його стурбовані очі.

- Леліт, я знаю як все виправити, це ліки – він вказав на дві колби, що лежали перед нею на пульті керування літаком. – Це дуже ризиковано, але якщо вийде, то з’явиться шанс, точніше час, для того щоб довести Адон не правий, і на моїй планеті тобі повернуть, те чого позбавили.

- Я в тебе вірю і люблю – не вагаючись ні секунди промовила вона – Давай, я все витримаю, ти навіть не уявляєш, яка я сильна.

Сем дивився на неї, хоробра маленька дівчинка, його дівчинка.

- Спочатку, я введу розчин з колби М, і твоє тіло зміниться, ти подорослішаєш. Ми вже робили таке з тобою та СаЕном, а потім найважче: в колбі Х, там бактерії, ми заселяємо їх в наші тіла, вони не дають організму старіти. Вони очищують та сприяють швидкій регенерації. Та я не знаю… - він замовк

- Що Сем, у чому ти сумніваєшся?

- Як вони поводитимуться в твоєму організмі...Ти людина…

- Я не сумніваюсь в тобі, тож давай я готова…

- Послухай – від піднявся з колін – Я введу препарат М, і доки ти будеш спати і трансформуватись, пошукаю безпечне місце, де нас не знайдуть. Я прикрашу його для тебе, тож ти або прокинешся в найкрасивішому місці на цій планеті, або в тебе буде найгарніша усипальниця.

- Я не буду з тобою прощатися – сказала вона стримуючи сльози – Зроби, щоб все було гарним і з квітами, бо я прокинусь…

Сем перетягнув її руку джгутом, він погано бачив вени, сльози текли з його очей. Ввів голку, та не зміг зробити все правильно з першого разу.  Леліт терпіла. Ліки повільно перетікали зі шприца до вени, а повіки Леліт ставали все важчими. Вона спала, а він летів під водою, як по небу, і зграї риб давали йому дорогу. Врешті він знайшов порожнечу в підводній печері і направив свій літак до неї.

Він вийшов з літака, розклав на камінні покривало і поклав на неї сплячу Леліт. Вона змінилась, це була не дівчинка, маленька і схудла, а прекрасна жінка. Він поправив її руки, ноги, розчесав волосся, поправив квітку. І знову ввів ліки.

- Квіти? Де я їх візьму? – промовив він до Леліт – Я не хочу тебе лишати, раптом ти прокинешся, а мене не буде поряд? А якщо не прокинешся, у мене буде час віднайти для тебе найкращі…

Він просидів всю ніч біля неї, температура її тіла впала, вона зробила останній видих, він схопив за руку, щоб відчути пульс, та марно. Сем притулив пальці до горла, і знову нічого.

- Ти така холодна – звернувся він до неї і ліг поряд – Давай я тебе зігрію.

Він обійняв її, накрив ковдрою, потер руки та поцілував в холодні губи.

- Якщо ти прикинешся, все буде так, як схочеш ти. Я все для тебе зроблю, ти тільки прокинься.

По щокам під шкірою, замайоріли блакитні вогники. Все її тіло мерегкотіло, воно почало нагріватись, і вже через деякий час вона стала такою ж гарячою, як і він. Сем знову взяв руку, щоб відчути пульс, і він був скаженим, як у немовля, що тільки-но з’явилось на світ. Вона зробила перший після перетворення подих і скривилась. Так ніби намагалась не кричати від болю.

 - Леліт? Леліт прокидайся.

Вона відкрила очі і поглянула на Сема:

- Як ти? – спитав він – В тебе, щось болить?

- Ні, - відповіла вона і підняла руку, Леліт розглядала пальці та місце куди Сем водив ліки. Маленька блакитна цятка. – Я почуваюсь, якось по іншому, такий прилив сил, ніби можу все на світі.

- А підвестись можеш? – він встав та подав їй руку.

Вона взяла його руку та спираючись на неї встала. Він накинув на її плечі зелену сукню, точніше це була сукня-халат, з глибоким декольте, широкими рукавами, та поясом, що підкреслював ідеальну талію. Плаття спадало водоспадом на підлогу. Це був важкий оксамит, що змінював свій колір в залежності від того, як на нього падало світло.