Розділ VII

- Леліт, йди до мене, я щось хочу тобі показати - кричав СаЕн, аж на той беріг річки.

Леліт підняла з землі декілька пір’їн, загублених зеленим папугою.

- Привіт Калит - промовила дівчина до птиці. - І як же набрид цей СаЕн, і хвилини без мене не може.

Вона зітхнула, скрутила пір’я між собою і зав’язала його волосиною до купи, вийшла чудна зелена квітка. Леліт підійшла до річки, споглядаючи на своє відображення, вона притуляла квітку до голови з різних боків.

- Тут так гарно і тихо - продовжувала вона говорити з папугою. - Калит, зараз я перепливу на ту сторону і все, безкінечні розмови про те де закінчується сад і що за ним.

Папуга чистив хвіст, він намагався пристосувати в хвіст листки з дерева і йому було не до Леліт.

- Леліт йди до мене!!! - кричав СаЕн.

- Ну все, потрібно йти - зітхнула Леліт - Бо він волатиме доти доки Адон не почує і не почне мені докоряти.

Птах задоволений проробленою роботою, поважно походжав по гілці дерева. З його хвоста стирчали листки дерева і він здавався в двічі більшим. Леліт дивилась на нього:

- Які ж ми з тобою гарні - посміхнулась дівчина і ступила в воду - Я скоро повернусь.

Риба, що плавала в воді розступилась, даючи їй дорогу. Крок за кроком Леліт ступала по дну річки, доки  не попливла. Її руде волосся закривало спину, воно немов червоні водорості розпустились в воді. На іншому березі її чекав СаЕн. Дівчина вийшла і мокре волосся прилипло до тіла.

- Де ти так довго була? - спитав СаЕн.

- Поглянь, що я зробила - Леліт повернула голову тим боком на якому закріпила квітку - Гарно.

- Гарно - відповів СаЕн - Ходімо, я щось тобі покажу.

СаЕн дав Леліт гілку, яку зламав з дерева:

- Це ще навіщо? – спитала вона.

- Це нам потім знадобиться відповів він. 

Вони дуже довго йшли по саду, вздовж річки проти течії, аж поки не дійшли до того місця де починалась велика ріка, що ділилась на три менші: дві омивали весь сад і одна, що йшла по ньому, та в якій так любила плавати Леліт. Чим ближче вони йшли до місця тим настирливіше ставали мухи та комарі. Леліт несамовито махала гілкою, та це не дуже допомагало.

- Ще довго? – спитала вона – Вбивши на щоці комаху.   

- Ось - переможно сказав СаЕн.

На землі стояла якась коробка, з якої виходив промінь, що йшов кудись прямою лінією.

- Що це? - спитала Леліт.

- Поглянь, як я можу. - він присів над коробкою, провів рукою повз промінь. Світло вдарило в долоню і лінія обірвалась.

- Ти це бачиш? - спитав СаЕн і вказав пальцем на інший бік річки.

Леліт подивилась на іншу сторону і побачила не ліс, яки вона бачила завжди, а пологий берег з піску. Пісок закінчувався соковитою травою, на якій паслись, величезні творіння з копитами та мордою з довгими рогами. Одна з істот підняла голову, вона весь час жувала, а коли побачила Леліт, то замукала і все стадо підняло голову і подимилось в той бік куди мукав вожак. Він почав ступати на зустріч і зайшов в воду по коліно.

- Що ти бачиш? – спитав СаЕн

- Якихось істот, вони жують траву і мукають на нас - відповіла дівчина - Хіба ми не одне і те саме бачимо?

- Просто хотів в цьому пересвідчитись. - відповів СаЕн – А тепер?

Він забрав руку і промінь продовжив свій шлях.

- Все зникло, знову крутий обрив і ліс на ньому.

СаЕн проводив рукою, промінь то обривався, то продовжував свій шлях, корови то зникали то знову дивились на них.

- СаЕн - пролунало десь позаду – Леліт, я вас не бачу, де ви.

СаЕн схопився підбіг до Леліт, рукою закрив її рота.

- Мовчи - а потім відпустив її руку – Швидше біжимо до саду.

Він зірвався і побіг, а Леліт за ним. Леліт на відміну від хлопця погано знала дорогу, тож коли бігла перечепилась за гілку і впала. Вона бачила, що СаЕн побачив, як вона впала та не зупинився. Він біг далі. Дівчина встала струсила з волосся сміття, торкнулась коліна, садна були не значні. Комахи, що літали над нею роєм весь час намагались вкусити тож дівчина замахала руками і побігла наздоганяти СаЕна.

Коли вони прибігли до того місця, де зазвичай їх чекав Адон, то на превеликий подив зустріли не його, а Баала та Йоку.

- Де ви були. - спитала Йока

- Ми гуляли садом. - відповів важко дихаючи СаЕн.

- Знайшли, щось цікаве? – спитав Баал.

- Так - радісно сказав СаЕн – Ми бачили, той берег річки.

Йока та Баал переглянулись.

- Ми скажемо про це Адону, він буде з вами розмовляти.

- Що це було? – спитала Леліт, вона вже перевела подих тож її голос звучав рівно.

- Адон вам все пояснить - відповів Баал.

Вони натиснули на рукав і злетіли на дерево, на якому їх чекав літак. Коли літак відлетів, розлючена Леліт повернулась до СаЕна, вона з люттю дивилась в його блакитні очі: