Розділ ІV

Сем, Михє та Малік стояли над кошеням. Це була велика самка розміром з лева, вона якраз доїдала осатаній шматок м’яса з ребра своєї жертви. Кішка відірвала плоть, підкинула її в гору, широко розвела дзьоб і проковтнула, те що впало їй в самісіньке горло:

- Видно, що це смачніше за комах. Так дорогенька? – спитав Сем.

- Сем, це не смішно – сказав знервовано Малік.

- Та хіба я сміюсь? – відповів той.

Михє направив на тварину трубку. Тварина зробила крок назад, вона дивилась хижими очима на трьох посланців. З трубки вилетіла маленька стріла, що поцілила в самісіньке серце тварини. Кішка замахала крилами, вона вигинала шию і намагалась дістатись до стріли своїм дзьобом, щоб витягти її. Від потоку вітку, що утворювався крилами, трава, зігнулась і лягла. Приречена істота змогла піднятись на два метри. В повітрі, допомагаючи собі лапами та дзьобом вона звивалась і не діставала, а потім гучно впала на землю. Лежачи на землі, вона ще декілька разів прохрипіла, а потім зовсім затихла. Крила, що були притиснуті до тіла, розслабили свої м’язи і осунулись. Здавалось, що хтось накрив тіло червоною ковдрою. Міхє підійшов і торкнувся її рукою:

- Все – сумно промовив він – Можна іти і доповідати Адону, що ми виконали наказ.

- Це найгірший наказ, який мені доводилось виконувати – промовив Сем.

- Потрібно все прибрати і знищіти невдалий експеримент.

Після цих слів, які Малік промовив, аж занадто спокійно, Сему захотілось поговорити з папугою.  Тож коли всі полетіли до корабля Сем сидів під деревом і промовляв до птаха:

- Привіт, друже. Сьогодні сумний день. А ти як?

Птах походжав по гілці дерева випрошуючи ласощі. Нахиляючи голову він пританцьовував.

- Сьогодні народились діти, я навіть не очікував, дівчинка, дуже виділяється.

- Виділяється – повторив птах.

- Так, вона більше схожа на них, чим на нас. І це сумно, бо судячи з того, що я сьогодні побачив в саду, в неї дуже мізерні шанси жити.

- Жити – повторила птиця.

- Можливо ми помилились, коли вирішили втрутитись в це життя.

Птах їв банан і вже не слухав.

Адон спостерігав за тим як Малік і Михє знищували рештки створінь. Їх поклали до спеціального апарату і відправили в піч, спалахнуло полум’я.

- Сумно це все – промовив Малік.

- Невдалий експеримент – сказав Адон йому – Таке буває, спробуємо ще.

Малік мовчав, йому не хотілось говорити.

- Малік послухай, я розумію, ви всі прив’язуємось до наших творінь – він видихнув – Потрібно пробувати знову і знову, доки ми тут.

- Адон, а якщо дівчинка, буде така ж? – Малік дивився в блакитні очі капітана. – Мутація у жінок відбувається гірше.

- Саме тому, ти повинен пробувати знову і знову. – відповів той.

- До речі як наші діти? – поцікавився Михє.

- З ними Йока – відповів Малік – Потрібно встановити чергування, вони досі дуже безпорадні.

- Дітям потрібне ім’я, ви вже придумали? – спитав Михє у капітана.

- Так, я думаю хлопчика назвати Му-Са-Ен, а дівчинку, я ще не вирішив, думаю Лібірсі.

- Гарно - промовив Михє.

- Можливо краще Бэліт, - сказав Сем, який щойно повернувся з саду і зайшов до лабораторії – У хлопця гарне ім’я. В перекладі воно означає «ім’я рівне владиці», а от щодо дівчини я маю сумніви.

- Лібірсі «та що належить нареченому», гарне ім’я, і цілком їй відповідає. В чому сумніви І помічник? – поцікавився Адон. 

- Хіба ми не одночасно їх створили? - відповів Сем. - В нашому світі ніхто нікому не належить, хочеш, щоб тут було інакше?

Капітан зніяковів від такого нахабства, вдруге І помічник ставить під сумніви його накази. Сем побачив як у Адона насупились брови:

- Я просто запропонував, останнє слово, як завжди за вами.

- Хіба по інструкції ми їх не такими планували? – все не міг заспокоїтись  Адон. - Хочеш сказати вони рівні?

- Це просто ім’я – відповів Сем – І я думав воно не повинно вказувати на приналежність когось комусь.

- Так, але ти ж знаєш краще за мене, жіноча мутація успадковується від чоловіків. – сказав Адон. – Вона може бути і не рівнею нам, Малік?

- По всім показникам, він краще мутував ніж вона, але Адон, ще за мало часу для висновків. – Малік, додав поглянувши на Сема – І я не думаю, що варто сперечатись через ім’я.

- Гаразд, нехай буде Леліт - вирішивши на власний манер поступитись Адон, якому було не зручно перед командою - Не зовсім рівна, але і не приналежність, так Сем?

- Так. - Сем переможно посміхався. - Адон, дозволь я заміню Йоку, вона пробула з дітьми всю ніч, нехай відпочине.

- Ми вже говорили про графік – промовив Адон, який намагався взяти себе в руки - Йди поки побудеш, а потім я вирішу, хто тебе замінить.

Сем направився в сусідню кімнату, коли двері за ним зачинились, ІІ помічник звернувся до капітана: