Розділ І

Сонце своїми променями пробивалось крізь густу крону дерева, на траві, скрутившись калачиком, спала дівчина. На її густе руде волосся сів червоний метелик, він то розкивав свої чудернацькі крила, то складав їх, від чого здавалось, що квітка червоного маку, то з’являється то зникає.

Атті прокинулась, і підвелась. Вона сиділа на землі і дивилась навколо. Поруч спав драптах, який кудись зник, перед тим як вона задрімала. 

Він мирно спав, сховавши голову між крилом та хвостом, що обвивав все його тіло. Атті знайшла його маленьким без жодних шансів на виживання. Вона єдина взялась його доглядати і на превеликий подив оточуючих тварина вижила.

ЇЇ рука потягнулась до палиці, що стояла пороч з деревом, вона взялась за неї як за опору, щоб підвестись спираючись на праву ногу. Драптах почув рухи своєї господині, підвів голову в її бік. Те що вона вставала вин сприйняв, як команду – скоро підемо, потрібно вставати. Він підвівся на лапи, витягнув шию і покрутив головою зі сторони в сторону. Потім помахав крилами, від чого пір’я та листя дерев, що лежало під ногами полетіло в різні боки. Склав крила, знову витягнув шию широко розкрив дзьоб і з його горла пролунав протяжний крик. Все – він прокинувся і сповістив всіх в лісі про свою присутність і бадьорий настрій. Дзьобом він почистив пірини довгого змієподібного хвоста, а  Атті випрямившись у весь свій зріст робила свої перші кроки, спираючись на палицю. Ліва нога чомусь зовсім не боліла. Вона зробила крок, потім ще один, тримаючись за палицю, і стиснувши міцно губи, готова відчути напад нестерпного болю в будь-яку хвилину. Однак цього не сталось.

Крок за кроком, не кваплячись і не вірячи, що біль підступно не настигне, вона йшла. Слідом за нею, крок у крок ступав її драпах.

 Він був схожий на величезну триметрову курку, з червоним гребенем на голові, з під великих брів за виглядали червоні очі. Гачкоподібний жовтий дзьоб, з якого час від часу на зовні визирав язик-стріла, був ніби створений, для того щоб відгризати шматочки плоті від своєї жертви. Довга шия, з масивним волом, та голова, як і все тіло, було вкрито сірим пір’ям. Курячі лапи, вкриті жовтою лускою, закінчувались величезними кігтями. Можна було б  сказати, що то був великий птах, якби не язик та величезний, довгий, по зміїному в’юнкий хвіст. Він складав більшу половину всього тіла ящера. Вкритий сірим пір’ям, він то закручувався в кільце, то виправлявся. З таким забарвленням, драптах був би не помітним для оточуючих, якби не крила. Шкіряні, червоного кольору, як і гребінь, без жодної пір’їнки, складені, та притиснуті, покривали майже все тіло, до хвоста. Немовби, хтось невидимою рукою вкрив червоним шкіряним плащем сіру буденність. Коли він їх розпрямляв, щоб допомогти собі перестрибнути через перешкоду, можна було помітити які вони величезні. Як вони своїм, навіть незначним помахом підіймають листя.

Атті не кваплячись добрила до своєї печери. На галявині перед входом бавились зовсім голі діти, тіло яких вкривалось густим коротким рудим волоссям. Вони грались один з одним, перекидались в густій траві, штовхались а за цим, краєм ока спостерігала їх мати. Вона перебирала горіхи та фрукти, що лежали перед нею, на великому листку з дерева. Атті підійшла ближче, і коли діти побачили її, то з радісними криками, випереджаючи один одного побігли їй на зустріч. Вони захопили її в тісне кільце своїх обіймів:

- Атті, він мене весь час штовхає, я образився. – це були її брати, ще зовсім малі, вони весь час між собою конкурували, хоча і були нерозлучні.

- Де ти так довго була, - спитала мати, вона продовжувала клопотатись з їжею, дивлячись то на страви то на доньку боковим зором - Щось знайшла в лісі смачного?  

- Мамо, я не розумію як так сталось, я підійшла до дерева Йоріні, - вона винувато потупила голову – хотіла принести його горіхів і заснула.

- То ти взагалі нічого не знайшла – спитала суворо жінка

- Ось – сказала Атті, і простягнула листок в якому було сховано декілька ягід.

- Цього не вистачить,  - зітхнула мати, вона взяла листок – Ти ж знаєш? Та радісна Атті, вже не слухала дорікань. Вона перебила матір:

- Мамо, я хочу тобі дещо сказати, там в лісі відбулось щось досить дивне, - вона стисла губи – мамо я заснула під деревом, а прокинулась і уявляєш, моя нога, вона вирівнялась і зовсім не болить.

- Покажи мені – мати підвелась, підійшла до Атті і нахилившись, провела рукою по нозі, в тому місце де був шрам і випирав бугорець від кістки. Вона випрямилась і дивлячись у вічі дівчини майже пошепки додала -  Зовсім не болить?

- Зовсім – тихо відповіла Атті.

Вола пригорнула свою дочку, поцілувала її в чоло, поглянула в вічі:

- Ти сама прийшла сама без полиці? –мати не вірила, її дитина, яка так страждала, стоїть перед нею у весь свій зріст спирається на хвору ногу, як на здорову.

- Так.

- А ну пострибай – скомандувала вона.

- Не хочу, я боюсь. – майже пошепки сказала Атті

- Це якесь диво – в неї на очах виступили сльози, вона на секунду приклала пальці до рота, а потім відірвавши руку промовила  - Доню, розкажи мені все, як було. Все, все.

- Спочатку, я пішла зі своїм драптахом збирати ягоди та шукати горіхи. Ми ходили в ліс, що під горою. Та там зовсім нічого не було, ми шли все далі і далі в гору. Коли підійшли до дерева, того самого великого, що на вершині. Я так втомилась, навіть не пам’ятаю як заснула. Прокинулась, коли сонце вже спустилось з гори до горизонту. Нога не боліла. Мамо, я бачила такий дивний сон, я бачила сонце, що крутилось. – при цих словах Атті взяла палицю та почала малювати на піску лінії що перетинались, створюючи сніжинку з восьми спиць. Закінчувались такі спиці лініями під прямим кутом утворюючи коло, але не торкались одне одного.