3. Страшні слова, коли вони мовчать. Страшна біда, коли вона от-от настане

Лель сидів на підлозі спиною до Віктора, котрий повільно протирав його крила мокрою щіточкою, очищаючи від крові. Сизокрилий сидів смирно, терпляче вичікуючи. Вода в мисці з кожною миттю набувала дедалі червонішого відтінку, а крила ставали дедалі біло сніжнішими, якими й мають бути. У всіх так, і він не виняток. Раз через раз молодший засинав і дрімав. Усе-таки очищення крил – процес довгий.
- Постарайся поки що не ворушити ними, гаразд? Ато мало чи що 
Почувши застереження, юнак глянув на свої крила, і змахнув ними, розігнавши навколо себе повітря, за що одразу ж поплатився. Різкий біль настиг його так неочікувано, що він навіть не встиг ойкнути. 
Віктор скептично махнув рукою. 
- Вважай, що тобі пощастило. Через декілька днів поїдеш у місто з Данієлою. Приглянеш собі чогось смачненького, розвієшся. 
Лель, який уже добряче звик до рудого сизокрилого, оторопів, задавшись логічним запитанням. 
- Чому не з тобою? 
Віктор замислився. У нього насправді була низка причин, через які він не міг вирушити разом зі своїм новим другом, але чи варто було розповідати йому про всі?
-Тому, що в мене є свої обов'язки, які я повинен виконувати.
Леля така відповідь явно не влаштувала, але він кивнув. У приміщення якраз зайшла Данієла і, посміхнувшись, підійшла ближче до хлопців. 
- Вікторе, ти вже розповів йому? — Засяявши,  дівчина повернулась до Леля, — Ми шукатимемо тобі роботу і заодно прогулюватимемось містом, щоб ти швидше освоївся і знав дороги! 
Стало навіть цікаво, чого ж усі так прагнуть показати йому все та розповісти? Чому не через декілька днів? Можливо, вони просто боялись чогось, про що Лелю було невідомо, а можливо просто були нетерплячими, наче миші, що потрапили до сироварні, хто зна?

Дивно, як швидко пролетів час. Цілих два дні позаду. 
Вони неквапливо зайшли через величезну браму, що вела до міста, і Данієла в ту же мить почала свою розповідь, а щоб Лель не загубився взяла за руку. Так вони й пішли прямо по тротуару людної вулиці
— Весь острів на якому ми живемо, оточений густим туманом, до якого усім нам, і людям, що тут живуть, суворо заборонено доторкуватись і навіть близько підходити. Він видніється оооон там, зовсім далеко. Тому тобі поки нічого боятись! 
Поки Данієла розповідала йому про це все, Лель вирішив оглянутись. Навколо були звичайнісінькі будинки, на лавках сиділи дівчата, деякі навіть прогулювались з дитячими візками. На перший погляд, навіть складно сказати, що місто та острів на якому воно знаходиться насправді ізольоване від світу. 
— Отже, тут живуть не тільки янголи? І ніхто, ні люди, ні сизокрилі, не пробували дізнатись, що на тій стороні? 
— Ага! Чесно, я не дуже люблю над таким замислюватись. Це все так складно, да і нащо про це думати, якщо точної відповіді всеодно не буде? Хоча насправді.. — Дівчина наблизилась до його вуха і зашепотіла, — Летісії, як і її наставниці, доводилось мати з цим справу, але ми домовились про це не говорити. Зрозумів? 
Молодший уважно слухав. Як би йому цікаво не було, в грудях всеодно виникало неприємне відчуття, наче він пропустив щось дуже важливе, і тепер спостерігав за наслідками. 
— Отже, в цьому місті кожен день працюємо ми з Віктором, а Летісія..Я вже і не пам'ятаю. Знаю тільки, що Віктор допомагає годинникареві, на цьому все. 
- А я? Що на рахунок мене? Я теж працюватиму?
Дівчина посміхнулася від допитливості новенького і кивнула.
- Так. Але зараз ми тут не за цим, а за тим, щоб допомогти тобі розвіятися! Ти тільки з'явився серед нас, а вже такий похмурий, неначе готовий до останнього польоту! 
Ті пройшли вуличкою вперед, а потім завернули за ріг, у кондитерську. Як тільки вони увійшли до неї, почувся аромат випічки. 
— Думаю, Летісія буде дуже рада, якщо ми принесемо їй щось звідси.
- Мм.. Напевно?
Оглянувши вітрину з різними виробами, Лель чемно попросив загорнути три булочки в пакет
— Ти ще не маєш чим оплатити все, що придбав, але не хвилюйся! Поки ти не працюєш, розплатися тим, що маєш при собі.
- Чим? Адже в мене нічого нема!
Сизокрила посміялася, і поки той сердився, дістала з його крила пір'їну. 
— не дякуй, святоша! Я звісно розумію, розплачуватися твоїм пір'ям негарно, але для першого разу підійде. 
Як і належало, той розплатився, вперше підписавши щось схоже на договір.
— Не бійся, в цьому нічого страшного нема!
Подякувавши кондитеру, ті покинули кондитерську, щоб ще трохи погуляти вулицями міста.

 Прогулянка затяглася аж до самого вечора, тому під кінець дня вони, вдосталь нагулявшись, сіли на велосипеди й поїхали додому. 
Після приїзду вони підійшли до дверей і помітили записку. Пробігшись по ній поглядом, сизокрилий раптом зрозумів: його завтра чекають в храмі. Сизокрила, що до цього мирно стояла поряд з ним, усміхнулася.
— Я думаю, це дуже добре! Обов'язково когось із собою візьми, добре? А мені вже пора йти, до завтра! 
Так вони й розійшлися хтось туди. Лель зайшов до коридору, а потім і в зал де стояла Летісія і, здається, про щось розмовляла з Віктором. Тільки но його помітили, як діалог припинився, і вони повернулися до нього. 
— Доброго вечора! Слухай, ми тут з Данієлою взяли тобі смаколиків до чаю.
Дівчина підняла засмучений погляд, і швидко подякувавши ринулась геть. 
— Стій! Куди ти? 
Віктор спохмурнів. Спостерігати за цією картиною було важко. А ще важче було усвідомлювати, що Летісія залишила його сам на сам з сизокрилим напроти. З сизокрилим, в якого було безліч питань, на які він не міг зараз дати відповідь.
- я пообіцяв їй, що не розповім тобі усього. Але ти маєш знати дещо дуже важливе. 
Звісно, Лель був збентежений, тому зараз же піти геть просто не міг.  
— У нас залишається обмаль часу. Постарайся не брати все близько до серця. За місяць до твоєї появи нас покинула Агата і відразу ж за нею і Марта. Ти не уявляєш яким страшним ударом це стало для Летісії. Я не хочу, щоб ти опинився на її місці раніше положеного часу. 
Рудий сизокрилий відвів погляд. Раніше він не часто хвилювався із цього приводу, але остання фраза Летісії перед тим, як у приміщенні з'явився Лель, змусила його задуматися. А чи так далеко йому самому до останнього польоту? 
З думок його вирвав чийсь голос, який раптом почувся зовсім поруч із ним. 
- Підеш зі мною завтра в храм? Данієла сказала, що потрібно обов'язково взяти когось із собою. 
Видно, що Лель був розгублений, але лише тому, що не розумів, про що говорить Віктор, як би не намагався зрозуміти.
- А Куди вони пішли?  
Прямо запитав юнак, і в той самий момент йому стало соромно за те, що він, не вагаючись поставив це запитання сизокрилому.
- Вони пішли назавжди, і дуже далеко. Коли настає час, кожен сизокрилий залишає дім і вирушає в останній політ, після якого вже ніколи не повертається. Ну принаймні ще ніхто не повернувся. Усе, що залишається від них – згаслий німб. Ні я, ні інші сизокрилі не знають що точно відбувається в момент польоту, але він у будь-якому разі настане. Це мене і лякає. А що до храму, то без питань. 
Повернувши голову до Леля, Віктор змовк. Той теж був стурбований. Тепер вони обидва розуміли в чому річ. 
 Вирішивши перевести тему діалогу, сизокрилий глянув у вікно.
- Іди но краще до сну готуйся. Замучив я тебе своїм монологом. Не хвилюйся, я просто занадто драматизую. 
Але юнак всеодно відчував недобре. Відразу після слів Віктора тому став зрозумілий сенс слів Летісії й всі його думки були забиті тільки одним: Що можна змінити, і чи можна взагалі. Незабаром діалог закінчився, і вони розійшлись хто куди. 
А сам Лель залишився у залі. Він поки що не обрав собі кімнату для постійного проживання, але це було на краще. Він відчував, що жахливе тільки наближається, і тому вирішив поринути в очікування аж до глибокої ночі.