3 | Страшні слова, коли вони мовчать. Страшна біда, коли вона от-от настане.

Лель сидів на підлозі спиною до Віктора, котрий повільно протирав його крила мокрою щіточкою, очищаючи від крові. Сизокрилий сидів смирно, терпляче очікуючи. Вода в мисці з кожною миттю набувала дедалі червонішого відтінку, а крила ставали дедалі білосніжнішими, якими й мають бути. У всіх так, і він не виняток.

Раз через раз молодший засинав і дрімав. Усе-таки очищення крил – процесс довгий. 

- Постарайся поки що не ворушити ними, гаразд? А то мало що.  

Почувши застереження, юнак глянув на свої крила, і змахнув ними, розігнавши навколо себе повітря, за що одразу ж поплатився. Різкий біль настиг його так неочікувано, що він навіть не встиг ойкнути.  

Віктор скептично махнув рукою.  

- Вважай, що тобі пощастило. Через декілька днів поїдеш у місто з Данієлою. Приглянеш собі чогось смачненького, розвієшся.  

Лель, який уже добряче звик до рудого сизокрилого, оторопів, задавшись логічним запитанням.  

- Чому не з тобою?  

Віктор замислився. У нього насправді була низка причин, через які він не міг вирушити разом зі своїм новим другом, але чи варто було розповідати йому про всі? 

-Тому, що в мене є свої обов'язки, які я повинен виконувати. 

Леля така відповідь явно не влаштувала, але він кивнув. У приміщення якраз зайшлаДанієла і, посміхнувшись, підійшла ближче до хлопців.  

- Вікторе, ти вже розповів йому? — засяявши, дівчина повернулась до Леля, — Ми шукатимемо тобі роботу і заодно прогулюватимемось містом, щоб ти швидше освоївся і знав дороги!  

Стало навіть цікаво, чого ж усі так прагнуть показати йому все та розповісти? Чому не через декілька днів? Можливо, вони просто боялись чогось, про що Лелю було невідомо, а можливо просто були нетерплячими, наче миші, що потрапили до сироварні, хтозна? 

Дивно, як швидко пролетів час. Цілих два дні позаду.  

Вони неквапливо зайшли через величезну браму, що вела до міста, і Данієла в ту ж мить почала свою розповідь, а щоб Лель не загубився, взяла за руку. Так вони й пішли прямо по тротуару людної вулиці. 

— Весь острів, на якому ми живемо, оточений густим туманом, до якого усім нам, і людям, що тут живуть, суворо заборонено доторкуватись і навіть близько підходити. Він видніється оооон там, зовсім далеко. Тому тобі поки нічого боятись!  

Поки Данієла розповідала йому про це все, Лель вирішив оглянутись. Навколо були звичайнісінькі будинки, на лавках сиділи дівчата, деякі навіть прогулювались з дитячими візками. На перший погляд, навіть складно сказати, що місто та острів, на якому воно знаходиться, насправді ізольовані від світу.  

— Отже, тут живуть не тільки янголи? І ніхто, ні люди, ні сизокрилі, не пробували дізнатись, що на тій стороні?  

— Ага! Чесно, я не дуже люблю над таким замислюватись. Це все так складно, да і нащо про це думати, якщо точної відповіді все одно не буде? Хоча насправді.. — Дівчина наблизилась до його вуха і зашепотіла, — Летісії, як і її наставниці, доводилось мати з цим справу, але ми домовились про це не говорити. Зрозумів?  

Молодший уважно слухав. Як би йомуцікаво не було, в грудях все одно виникало неприємне відчуття, наче він пропустив щось дуже важливе, і тепер спостерігав за наслідками.  

— Отже, в цьому місті кожен день працюємо ми з Віктором, а Летісія..Я вже і не пам'ятаю. Знаю тільки, що Віктор допомагає годинникареві, на цьому все.  

- А я? Що на рахунок мене? Я теж працюватиму? 

Дівчина посміхнулася від допитливості новенького і кивнула. 

- Так. Але зараз ми тут не за цим, а за тим, щоб допомогти тобі розвіятися! Ти тільки з'явився серед нас, а вже такий похмурий, неначе готовий до останнього польоту!  

Ті пройшли вуличкою вперед, а потім завернули за ріг, у кондитерську. Як тільки вони увійшли до неї, почувся аромат випічки.  

— Думаю, Летісія буде дуже рада, якщо ми принесемо їй щось звідси. 

- Мм.. Напевно? 

Оглянувши вітрину з різними виробами, Лель чемно попросив загорнути три булочки в пакет. 

— Ти ще не маєш чим оплатити все, що придбав, але не хвилюйся! Покити не працюєш, розплатися тим, що маєш при собі. 

- Чим? Адже в мене нічого нема! 

Сизокрила посміялася, і поки той сердився, дістала з його крила пір'їну.  

— не дякуй, святоша! Я звісно розумію, розплачуватися твоїм пір'ям не гарно, але для першого разу підійде.

Як і належало, той розплатився, вперше підписавши щось схоже на договір. 

— Не бійся, в цьому нічого страшного нема! 

Подякувавши кондитеру, ті покинули кондитерську, щоб ще трохи погуляти вулицями міста. 

 Прогулянка затяглася аж до самого вечора, тому під кінець дня вони, вдосталь нагулявшись, сіли на велосипеди й поїхали додому.  

Після приїзду вони підійшли до дверей і помітили записку. Пробігшись по ній поглядом, сизокрилий раптом зрозумів: його завтра чекають в храмі. Сизокрила, що до цього мирно стояла поряд з ним, усміхнулася. 

— Я думаю, це дуже добре! Обов'язково когосьіз собою візьми, добре? А мені вже пора йти, до завтра!  

Так вони й розійшлися. Лель зайшов до коридору, а потім і в зал, де стояла Летісія і, здається, про щось розмовляла з Віктором. Тільки но його помітили, як діалог припинився, і вони повернулися до нього.  

— Доброго вечора! Слухай, ми тут з Данієлою взяли тобі смаколиків до чаю. 

Дівчина підняла засмучений погляд і, швидко подякувавши, ринулась геть.  

— Стій! Куди ти?  

Віктор похмурнів. Спостерігати за цією картиною було важко. А ще важче було усвідомлювати, щоЛетісія залишила його сам на сам з сизокрилим. З сизокрилим, в якого було безліч питань, на які він не міг зараз дати відповідь. 

- Я пообіцяв їй, що не розповім тобі усього. Але ти маєш знати дещо дуже важливе.  

Звісно, Лель був збентежений, тому зараз же піти геть просто не міг.   

— У нас залишається обмаль часу. Постарайся не брати все близько до серця. За місяць до твоєї появи нас покинула Агата і відразу ж за нею і Марта. Ти не уявляєш яким страшним ударом це стало для Летісії. Я не хочу, щоб ти опинився на її місці раніше назначеного часу.