Щастячко

                                              Щастячко.

Їй здавалося, що стати щасливою без нього  не можливо, але вона вирішила спробувати, адже його поряд не було. Спочатку відчувала, що важко, весь час поверталась думками до нього, але він був все далі і далі.

           І вона дала собі слово перехворіти ним,  змінити своє життя, повернути свою впевненість, удачу, як раніше. Чекати допомоги? Та  в питанні особистих стосунків навряд чи хто допоможе.

Так, це було красиво, це було кохання і воно підіймало її, давало сили, а іноді опускало так низько, що здавалося не піднятися. Велика сила кохання, та вона вирвалась на волю і одного дня зрозуміла, що своє щастя ми творимо самі. Коли самі в собі знаходимо радість, що підіймає нас до нього  ближче, тоді воно саме приходить до нас.

         Вона пробачила собі вперту тягу до людини, яка байдужа до неї, залишила образи, прогнала печалі і всередині звільнилось місце. Щастячко тихенько про сковзнуло туди. Затаїлось і чекає, а що ж далі? Чи залишить вона його там, в собі, чи знову піде щось шукати? Та їй сподобалось тримати щастя в собі і вона сказала: « Не йди нікуди, чуєш, мені без тебе ніби цілий вік ніч.» 

          Її впевненість, вірніше вперта вдача та тяга вперед все ж привела до цілі, яка була в  мріях. Тепер вона не одна, в ній ще є щастя і воно світиться так, що бачать навіть перехожі.

Те щастячко, що знаходиться  зараз всередині її серця теж має мрію. Воно хоче щоб їх стало троє, адже троє, це краще чим двоє. Він, вона і щастя. Як ви думаєте?

                                          Лелека

                     Сьогодні  вранці  мимо мого вікна пролетів вертоліт. Це було трохи дивно, бо з початку війни я не бачила  в небі нічого, крім ракет та шахідів. Провівши поглядом вертоліт на стільки скільки могла його бачити  я згадала сьогоднішню ніч, як схопилася  від пострілів і побігла до ванної кімнати, щоб перечекати там. Відкрила  програму в телефоні, де ми в такі ночі пишемо з подругами один одному, хто що чує, хто що знає, як себе почуваємо. Іноді приходять тексти молитов і я молюсь всіма молитвами які знаю, і знаю, що вони роблять те ж саме.

                   Коли затихає гуркіт за вікном, ми бажаємо одна одній доброї ночі, в надії, що можна трохи поспати, вкладаємося кожен як може. Адже деякі знаходяться в цей час в укриттях з дітками, інші на свій страх і ризик сидять дома. Чи звикли ми до цього? Ні, не звикли і на мій погляд ніколи не звикнемо, хоч притупився страх і біль, але не звикли.

                 Того ж вечора я знову вийшла на балкон, було тихо, тільки діти гралися на стадіоні і їх голоси, сміх, як і колись, лунали  і гріли душу. Це нагадувало ті часи, коли не було війни.

               Я дивилась на небо, там літали птахи, пахла липа, після дощу, який пройшов вдень. І раптом я побачила великого птаха, спочатку не зрозуміла хто він, але коли  підлетів ближче я зрозуміла, що це лелека.

             Так  стало легко на душі, чомусь подумала, що це хороший знак і скоро ми будемо жити без війни, бо переможемо,  таки це буде справедливо. На жаль не буде і багатьох знайомих і не знайомих людей, які загинули захищаючи нас і Україну . Але політ лелеки дав зрозуміти мені, що життя ще буде і буде щасливе. Тепер без жодного сумніву я думаю про ті щасливі дні, які вже скоро чекають нас тут і не тільки в Україні.

              Ви тільки тримайтеся мої рідні, я не тільки вам, а і собі це говорю, бо знаю як страшно і як важко. Ми будемо жити в мирі, наше рідне місто розквітне посмішками всіх хто був тут і хто повернувся з інших місць. А ще посміхнеться вся наша країна, уявляєте яка це буде посмішка?

Я дякую лелеці, який чомусь вирішив пролетіти мимо і допоміг мені бути впевненою в цьому.

                                            S.S.

        Ти дивишся на мене закоханими очима і ніби просиш про щось, а моє серце це камінь, який давить в грудях і не дає злетіти. Я хочу його дістати звідти і викинути подалі від свого життя, мені хочеться забути все погане, що змусило цей камінь поселитися в моєму серці,бо я хочу літати. Твій погляд піднімає мене до небес і запрошує в політ, а камінь давить і тримає на землі. Хочу літати як ластівка в небі і нехай навкруги є хижаки, я  починаю політ. Твій захист і твоя підтримка дає мені сили, сміливість, твої слова, що ти зі мною, це як постріл гармати по всіх, хто хоче щоб я забула про свою мрію, про свій політ. Я лечу і за все це дякую тобі милий, звільнене від каменю серце посилає поцілунок, його несе  вітер з висоти. Це тобі, від вільного і щасливого  серця.  

                                       S.S.

Чоловіки! Не говоріть своїм колишнім про ваших нинішніх коханих, чи свою нову симпатію. Вам тільки здається, що ваші колишні залишились вам подругами, але це не завжди так. У ваших колишніх можуть залишитись до вас ще якісь почуття, це драма для колишніх, а для нинішніх це може привести до дуже поганих наслідків. Колишні можуть не стриматися і наробити біди, або самі, або за допомогою інших «спеціалістів».

      Ця біда може стосуватись не тільки ваших теперішніх симпатій але і вас. Я розумію, що ви інакше дивитесь на те, про що я говорю. Але повірте, це правда, в багатьох випадках таки це є. Знайдіть собі інші вушка, або краще все, що хочете розповідайте своїй коханій. Хай це буде тільки між вами, так і повинно бути, це справа тільки двох. І нехай вам Бог допомагає.

                                         Божевільним оркам.

                                       Туман сьогодні закриває все місто, моросить дощ, холодно. Я включаю обігрівач, але він чомусь не зігріває, хочу зрозуміти чому, бо включила ж на  повну. Згодом розумію, не тому холодно,  що зовні низька температура, а тому, що всередині мене божевільний холод.