30. День весілля всіх світів

ДЕНЬ ВЕСІЛЛЯ ВСІХ СВІТІВ.

Форі стояла посеред великої, залитої м'яким світлом вітальні замку Яруса на Скелі Гроз, затамувавши подих. Навколо неї веселою, гомінкою зграйкою кружляли дівчата, доводячи образ нареченої до абсолютного ідеалу. Леле, Енея, Алісія, тітка Оксана та кременецькі дівчата, які вже встигли облаштуватися й обжитися на Скелі Гроз, прискіпливо перевіряли кожну найдрібнішу складку та кожну деталь на весільному вбранні.

А Форі просто сяяла, наче найяскравіша зірочка у нічному небі Межі. Її невагома сукня з ніжного молочного шовку, покрита зверху тонким, майже прозорим шифоном, була майстерно гаптована вишивкою зі срібної нитки. Дивовижні срібні лілії живим візерунком тягнулися від самого подолу плаття вгору і прямо під грудьми розцвітали сліпучим діамантовим розсипом. Розкішні темні коси дівчини були зібрані в елегантний низький пучок, також прикрашений тонкими срібними лілеями, а поверх них спадала ніжна, повітряна фата, закріплена на витонченій діадемі з діамантів та білого золота.

Наречена помітно тремтіла, і це був мандраж чистого, неосяжного щастя. Адже так вийшло, що колись нікому не потрібна, самотня сирітка знайшла свою долю і свою любов посеред металевого сміття та розбитих автолітів у нетрях столиці. І зараз для мільйонів дівчат по всьому Цинару вона виглядала як справжня велична принцеса, як казкова Попелюшка, що попри все відшукала свого прекрасного принца.

І це не було перебільшенням, бо весь процес приготування до цього грандіозного свята і саме весілля в прямому ефірі транслювалися по всьому Цинару та Кроносу. За особистим розпорядженням Варда замість звичної, холодної реклами з усіх величезних голографічних екранів столиці сьогодні лунали щемливі, запальні й неймовірно красиві українські мелодії. Глядачам у прямому ефірі показували навіть таїнство приготування страв для весільного застілля.

Земні жінки та дівчата два дні поспіль дружно поралися на величезній кухні, створюючи справжні кулінарні шедеври, від яких у цинарських операторів паморочилося в голові. Столи мали ломитися від традиційних частувань: тут застигав наваристий холодець, мліли в печах соковиті голубці, шкворчали рум'яні котлети, духмяніла печена начинка, а на окремих столах височіли гори різноманітних домашніх солодощів. Чоловіки тим часом теж не сиділи склавши руки: у дворі вони затято коптили домашні ковбаси та соковиті пласти м'яса, а в затишному куточку за старою рецептурою варили міцний, як козацька воля, самогон. Це мало бути те саме весілля, яке навіть за мірками Землі навіювало солодку, теплу ностальгію за колишніми довоєнними часами. Ті часи, коли найбільшою і найприємнішою проблемою було знайти хороших музикантів на свято та переживати, щоб удалися всі задумані страви.

У цей же час Івана чепурила сувора, але надзвичайно весела чоловіча компанія в його новому будинку, який вони з Форі закохано облаштовували весь цей місяць. Його — загартованого боями воїна, колишнього незламного ад'ютанта генерала Яруса — зараз пробивав такий шалений мандраж, що руки ледь помітно тремтіли. Руслан і Саня лише добродушно підсміювалися з товариша, поправляючи йому комір святкової сорочки. Іван нервував, як зовсім юний, закоханий хлопчисько на першому побаченні. Бо саме сьогодні його кохана Форі, його прекрасна, вистраждана Ейфорія, нарешті стане його законною дружиною. Стане його назавжди.

Коли весільний кортеж із кількох новеньких, блискучих автолітів підкотив до воріт замку Яруса, Іван готовий був крізь землю провалитися від хвилювання. Поруч із ним задоволено шкірилися дружби — Руслан, Саня та Ден. У руках Руслан обережно тримав велику плетену корзину, накриту вишитим рушником, звідки пахло так, що цинарська варта на входах інстинктивно потягувала носами.

Але просто так пройти до нареченої їм не судилося. Прямо на широких мармурових сходах замку стіною вишикувалися столичні подружки-таксистки Форі. Одягнені у вишукані, але яскраві сукні, дівчата з Лемері схрестили руки на грудях і хитро мружили очі. Керувала цим «блокпостом» Алісія, яка затято підмигивала Леле, що спостерігала за дійством трохи осторонь.

— Стояти, хлопці! — дзвінко гукнула Глієра, найбойовіша подруга Форі, яка щодня розтинала повітряні траси столиці. — У нашому світі за гарну машину платять тисячі кристалів. А за таку наречену, як наша Ейфорія, ви нам заборгували весь золотий запас Цинару! Чи ви думали, що ми віддамо її просто за гарні очі? Викуп давайте!

Іван розгублено зиркнув на друзів. На Землі він знав, що робити, а от як торгуватися з цинарками, які навіть не уявляють, що таке паперова гривня чи долар, не мав жодного поняття.

Але Руслан не розгубився. Він виступив уперед, по-господарськи поправив метелика на шиї і з широкою посмішкою промовив: — Дівчата, та які кристали? Кристали — то холодне каміння, залізяччя столичне! А ми вам привезли те, що дорожче за все золото Всесвіту. Те, що зігріває душу й дарує справжнє щастя. Саня, відкривай дефіцит!

Саня змовницьки підмігнув і зняв із корзини вишитий рушник. Першим ділом він дістав пляшку прозорого, як кришталь, домашнього самогону, на якій красувалася етикетка «Кременецький еліксир кохання», а слідом — ціле кільце ще гарячої, ароматної домашньої ковбаси, яку чоловіки коптили всю ніч.

Цинарські дівчата ошелешено перезирнулися. Такого запаху замок Яруса не чув за всі тисячоліття свого існування.

— О ні, — засміялася Глієра, хоча її ніс зрадницьки сіпнувся в бік ковбаси. — Нас цим не підкупиш! Нам потрібні докази, що твій принц справді сильний, розумний і вміє красиво говорити. Нехай доведе, що гідний нашої Форі! Кожну сходинку до замку маєш засипати компліментами для нареченої. Але не просто «красива» чи «добра». Називай такі слова, яких у нашому Цинарі зроду не чули!

Іван глибоко вдихнув, згадав прохолодні ночі в Кременці, перші несміливі зустрічі з Форі та її сяючі очі, коли вона дивилася на нього. Ступивши на першу мармурову сходинку, він твердо промовив: — Вона моя Ейфорія. Моя квіточка.