29. Крила волі. Серце болю

КРИЛА ВОЛІ. КРИЛА КОХАННЯ

Втома накочувала на Леле з такою силою, що вона ледь не засинала за столом. Дівчина відчувала приємне тепло від плеча Варда, яке він так вчасно й спритно підставив під її голову. Але раптом її розбудив твердий, безкомпромісний голос Арії:

— Я розумію, що ти втомилася і хочеш спати. Але не зараз. На тебе чекають Сутінкові Землі, вони чекали десять тисяч років.

Леле здригнулася від цього тону і з зусиллям розплющила важкі повіки. — Вони не можуть почекати ще хоча б день? — тихо буркнула вона. — У мене взагалі немає сил.

— Не можуть, — Арія рішуче звелася з-за столу і повернулася до Володаря Цинару. — Варде, допоможіть їй прокинутися і не давайте заснути. Це дуже важливо. Ви всі повинні це побачити.

Слова сестри заінтригували присутніх, і чоловіки миттю підхопилися на ноги, вичікувально дивлячись на Леле. Вард обережно підвівся зі стільця, міцно притримуючи сонну дівчину.

— Леле, мабуть, це справді щось надважливе, — м'яко промовив він, ставлячи її на ноги, які ще погано слухалися. — Обіцяю: вдень тебе ніхто не турбуватиме. Ти виспишся, навіть якщо мені доведеться особисто стояти вартовим біля твоїх дверей. Я буду поруч, триматиму тебе, тож ти не впадеш. Або можу просто взяти тебе на руки. Обирай.

— Задовбали ви мене... — Леле глибоко вдихнула, змушуючи себе зібратися, і сердито зиркнула на свою «шкідливу» сестру — саме так їй зараз хотілося назвати Арію. — Якщо ти брешеш, я тебе потім приб’ю.

— Відкривай Межу, сестро. Нам потрібно туди, де колись стояв наш дім. Просто подумай про це місце — і ми вийдемо саме там, де треба, — Арія навіть оком не повела на її погрози.

Леле на секунду заплющила очи і подумки, з усім теплом у серці, прошепотіла одне-єдине слово: «Додому».

Межа Світів миттєво спалахнула яскравим сліпучим сяйвом посеред темної кременецької ночі, відкриваючи прохід. Леле переступила через розлом першою, а за нею рушили всі, хто сидів за столом — і чоловіки, і дівчата. Абсолютно кожному було кортіло дізнатися, що ж такого таємничого має відбутися в Сутінкових Землях.

— Сестро, відчуваєш це повітря? Цю живу магію, що вривається в твою душу? — тихо запитала Арія, коли вони опинилися по той бік.

Леле не відповідала. Вона просто насолоджувалася. Цієї ж миті дівчина відчула, що нарешті перебуває там, де й повинна бути. Втома зникла миттєво, ніби її й не було, а сили почали прибувати зі швидкістю світла. Здавалося, сама прадавня земля радо ділилася з нею своєю енергією. Повітря тут було настільки чистим, свіжим та прохолодним, що на щоках Леле одразу виступив здоровий рум'янець.

Надворі вже займався світанок. Густий білий туман, наче м'яке покривало, стелився над долиною, а вся їхня компанія стояла на вершині високого пагорба.

— Леле, розправляй свої крила. Ти повинна їх покликати, — підказала Арія, уважно спостерігаючи за нею.

— Кого покликати? — не зрозуміла дівчина.

— Ти зараз усе зрозумієш. Просто роби так, як я кажу, — загадково відповіла сестра.

Леле тихо зітхнула — знову про все доводиться здогадуватися самій! Вона розправила свої розкішні срібні крила. Раптом у пам'яті виринуло те дивне відчуття, коли вона на відстані оживляла дрони та розряджені батареї на Землі. Закривши очі, дівчина розгорнула на повну силу всі чотири крила і тихо, але впевнено наказала простору: — Живіть!

Кілька секунд панувала цілковита тиша і нічого не відбувалося. Та раптом глибоко в тумані один за одним почали спалахувати дивовижні срібні вогники. Ще мить — і високо в небо почали злітати величні срібні лелеки! Точнісінько такі самі, яких вона бачила на Карті Живих Душ. Птахи летіли у вись, розправляючи свої сяючі крила, і темна ніч навколо вмить стала світлою та срібною від їхнього неземного блиску.

Видовище було настільки захопливим і величним, що, здавалося, ніхто навколо навіть не наважувався дихати.

— Це срібні лелеки... — нарешті прорізав тишу вражений голос Енеї. Дівчина дивилася в небо широко розплющеними очима. — дід Негос розповідав мені цю легенду. Якщо з'являються срібні лелеки — прадавня магія повертається на ці землі. Бо прийшла справжня Володарка... Леле, ти Володарка Сутінкових Земель!

— Це срібні лелеки... — нарешті прорізав тишу вражений голос Енеї. Дівчина дивилася в небо широко розплющеними очима. — Мій дід розповідав мені цю легенду. Якщо з'являються срібні лелеки — прадавня магія повертається на ці землі. Бо прийшла справжня Володарка... Леле, ти Володарка Сутінкових Земель!

— Володарка, — твердо підтвердила Арія, і в її зазвичай суворому голосі вперше зазвучала безмежна гордість. — Ти права, дитино. Вона — законна Володарка Сутінкових Земель. Жива магія кориться тільки їй. І ніхто у світі, у цілому Всесвіті, не здатний підкорити магію Сутінкових Земель. Бо це магія чистої душі, це магія самопожертви, це магія кохання.

Леле не встояла перед цим неймовірним дивом. Вона відчула, як сила Межі підхоплює її, розгортаючи срібні крила волі на всю широчінь. Відштовхнувшись від пагорба, дівчина легко зірвалася в небо — вільна, сильна і щаслива. Вона полетіла вгору, назустріч своїм срібним лелекам, які чекали на неї довгі десять тисяч років.

СКЕЛЯ ГРОЗ. НОВИЙ МЕДИЧНИЙ БЛОК

Кроки Леле відлунювали м'яким шелестом у стерильній, але затишній тиші нового медичного блоку. Вона повільно йшла повз ряди капсул, у яких, оточені лагідним синявим сяйвом відновлювальних розчинів, спали поранені воїни Світанкових Земель. Ще кілька днів — і процеси регенерації завершаться. Більшість капсул можна буде відкривати, і ці мужні люди, які пройшли крізь пекло земної війни, нарешті вийдуть на свіже повітря Скелі Гроз, щоб обрати собі нові домівки.

Вона мимохіть посміхнулася сама до себе. Спогад про ту фантастичну ніч, коли з білого туману за її покликом злетіли тисячі срібних лелек, досі здавався прекрасною, нереальною казкою. Але варто було думкам повернутися трохи далі назад, як серце стискав знайомий, тупий біль. До тієї самої страшної ночі.