28. Крила волі

— Леле, нам потрібна твоя допомога, — звернувся  Санлай до неї після ситного обіду в тітки Оксани, вона саме всі спускалися до магазину. Ден  і Саня переправили всю партію готових батарей, і мали відвантажити за замовленням.

— Це ви  про Іфену? — запитала Леле прямо, зупинившись  на півдорозі.

— Так, боюся, що вона втекла поза межі нашого Альянсу, і вже нам не досяжна, — Санлай хотів найбільше покарати голову  клану Кара, його дружина загинула від  рук  головорізів. 

— Я готова вам допомогти, тим більше, що вони беруть участь і в нашій війні. Допомагають нашим ворогам, і з того, що я бачу, якщо  не буде  Кари — не буде  війни. Вони живлять її, фінансують.

— Дякую, тобі Леле. Ти зробила  для моєї сім'ї дуже багато, я до віку перед тобою в боргу, — Санлай потис  її руку, міцно, ніби  хотів передати цим свої почуття.

— Треба збирати команду, бо Іфена знає, що ми  її шукатимемо. Ми маємо бути  готові як до нападу так і до оборони. — Леле  розуміла, що без бою  Іфена не здасться.

— Вже зібрали. Ми підемо всі, тебе буде охороняти батько  і  Володар Цинару, а ми  постраємо  схопити її.

— Це буде небезпечна вилазка, але ми маємо  це зробити.

В магазині  Леле відкрила  Карту Живих Душ, чоловіки з  цікавістю  спостерігали за  Леле і цим дивом. Карта  замінює  всі системи пошуку, вона виконує роботи тисяч  детективів. 

А Леле  швидко  ввела дані  Іфени і  застигла  в очікуванні, як  і всі присутні. Карта замиготіла і за хвилину видала координати голови клану  Кари.

— Так і думав, — сказав  Вард швидше, ніж  вона встигла  запитати що це за місце на  яке вказує карта.

— Що ти думав? — запитала  вона.

— Вона  в  Сутінкових Землях, там  де магія не підкоряється, а штучний інтелект не працює. Дикі землі, розлом на розломі, кожне поселення за сотні кілометрів одне від одного. Ми її звідти не витягнемо. — з  песимізмом  в голосі  відповів  Вард.

— Там жива  магія, — тихо відповіла  Леле, собі під ніс, але він  почув.

— Звідки  ти знаєш? Ти  була там  двічі, і то один раз майже без свідомості.

— Просто знаю, але звідки ці знання — не знаю.— Леле вивела  координати та тос=чку перебування  Іфени на  голографічний  екран, так  як вона читала  в інструкції до Карти Живих  Душ, — тут  будівлі, ніби якась  ферма. А ще це все збудовано на колишніх розвалинах. Придивіться  уважніше, це будівля як муляж, обманка.

Батько  підійшов ближче, розвернув зображення, наблизив ще ближче, взяв  блокнот і ручку, щось  намалював. Покликав Дена і показав йому. — як ти думаєш, я не помилився?

— Ні, генерале. Ви не помилилися — це магічна пастка. Тут  немає будівель, це викривлення магії, — відповів Ден, а тоді звернувся до Леле, — а ти можеш проникнути під  це нашарування, бо це  магічний  згусток у вигляді ферми, треба зрозуміти, що під ним.

— Спробую, — Леле  повернулася до карти, спробувала стерти нашарування магії, щоб зрозуміти, що там чи хто ховається.

Вона кілька разів пробувала та нічого не виходило, ідея прийшла нізвідки, так ніби вона це знала завжди — Леле  розпустила свої чотири срібні крила і накрила ними карту. Карта здригнулася під  важкістю її повітряних срібних крил, а коли вона  знову їх згорнула за спиною на карті  світилися  знаки срібних лелек по  всій території  Сутінкових  Земель.

Іван присвиснув, — це що таке? Ти оживила магію на карті.

Леле дивилася на  карту і не розуміла  звідки  на карті  ці знаки, такі  як на її руках. Серце стукало шалено, вона хотіла  летіти в  ці Сутінкові Землі, там її чекає правда. Навіть якщо вона гірка.

Маленькі срібні лелеки на карті раптом ожили, стрімко закружляли і вибудувалися рівним, сяючим колом навколо одного з будинків у віддаленому поселенні. Вони синхронно вказували своїми тонкими срібними крилами прямо на цей об'єкт, наче замикаючи пастку.

— Неймовірно... вони вказують нам, у якому саме будинку зараз Іфена, — Вард не відводив приголомшеного погляду від Карти Живих Душ, а в його голосі вперше за сьогодні прозвучав щирий подив перед цією прадавньою силою. — Мої сканери були безсилі, а твої лелеки просто взяли її в облогу.

Він різко вирівнявся, і в його очах знову спалахнув холодний залізна блиск головнокомандувача. Час для роздумів закінчився — почалася війна.

— Зволікати не можна. Зараз Ред і Елі привезуть нам нові зразки куленепробивних комбінезонів із Цинару. Ми маємо вдягнути їх усі, без винятку, — жорстко скомандував Володар, перевівши погляд на генерала Яруса та хлопців. — У найманців Кари в тих диких краях звичайна земна зброя підсилена брудною магією Сутінків. Їхні кулі пробивають навіть легкі магічні щити, тому цинарський захист — це єдине, що вбереже ваші життя.

Іван, Саня і Ден миттєво підібралися. Почувши про земну зброю, нехай і модифіковану, вони відразу повернулися у свій звичний бойовий режим.

— Земний вогнепал, кажеш? — Іван хижо посміхнувся, хруснувши пальцями. — Ну, з цим добром ми воювати вміємо. Нехай тільки спробують виткнутися.

Леле все ще стояла над картою, відчуваючи, як знаки на її власних руках пульсують у такт сяйву срібних лелек на голограмі. Сутінкові Землі більше не здавалися їй чужими чи небезпечними. Вони чекали на неї.

Двері магазину відчинилися, і всередину швидко зайшли Ред та Елі, тримаючи в руках кілька важких металевих кейсів із маркуванням Цинару. Почувши наказ Володаря, вони не втрачали ні секунди. Обидва цинарці коротко вклонилися присутнім і відразу розклали контейнери прямо на прилавку, відкриваючи кришки. Всередині, у синьому неоновому сяйві захисного поля, лежали розкішні антрацитово-чорні комбінезони з гнучкого магічного металу, який нагадував луску фантастичної рептилії.

— Це остання розробка наших військових лабораторій, — коротко відчеканив Ред, дістаючи один із комплектів для Івана. — Вага мінімальна, рухів не сковує, але витримує пряме попадання кінетичного снаряда великого калібру, підсиленого магією руйнування.