26. Кривавий попіл війни

На Скелі Гроз їх уже чекали. Щойно срібне світло брами згасло, назустріч рушили Алісія, Санлай, Ред та тітка Оксана з Русланом. Останній миттєво оцінив ситуацію і разом із Денем та Ванею обережно перехопив ноші з пораненим Вовою, скеровуючи їх до прозорої медичної капсули.

Коли присутні побачили, в якому жахливому стані перебуває хлопець, у медблоці запала мертва, гнітюча тиша. Тітка Оксана застигла на місці. Її обличчя зблідло, а губи затремтіли від люті та болю за земляка. Цього разу вона не змогла змовчати. Жінка випросталася і грізно, з невимовним прокляттям у голосі, промовила на весь зал: — Нехай той, хто розпочав цю криваву війну, захлинеться своєю ж кровʼю! А ті, хто не захотів її припинити — здихатимуть у таких же муках, як наші сини!

Їй ніхто не заперечив. Навіть цинарці притихли, бо в цю хвилину у кожного в голові вирували такі ж чорні, справедливі думки.

— Йому ще довго доведеться відновлюватися, — тихо мовив генерал Ярус, дивлячись на миготливі показники на моніторі медичної капсули. — Його Оксана, мабуть, швидше народить, аніж він повністю прийде до тями. Але він житиме, і це — наше головне досягнення.

Ярослав суворо вигнав усіх із палати, залишаючи Вову у спокої та тиші під опікою медичних систем. Хлопці розійшлися, а от Леле ніде не було. Її навіть почали шукати по коридорах Скелі, проте дівчина потребувала самотності.

Вона сиділа на самому краю Скелі Гроз, підставивши обличчя прохолодному вітру. Срібні лелеки на її руках, які зазвичай ховалися під камуфляжем «тату», зараз яскраво світилися прадавнім магічним візерунком.

Вард безшумно підійшов ззаду і присів на камінь поруч із нею. Він довго мовчав, просто дивлячись на срібло, що пульсувало на її тонкій шкірі. — А ці знаки... вони в тебе давно? — тихо, майже інтимно запитав він.

— Відколи себе пам'ятаю, — не повертаючи голови, відповіла Леле.

— І як сприймали їх твої земляки? На Землі ж не звикли до такого.

— А вони їх не бачать, — на її губах з'явилася сумна посмішка. — Коли я була зовсім малою, лінії здавалися майже невидимими, наче бліді шрами. А от після двадцяти років магія Межі почала проявлятися сильніше, малюнок потемнішав. Тоді Іван і придумав замаскувати їх під татуювання. Тому для всіх моїх знайомих — це просто красиві птахи, які зараз роблять собі багато людей.

Вард насупився, в його очах спалахнув аналітичний вогник: — Воно ж точнісінько таке саме, як на фресці, що висить у моїй приватній бібліотеці в Цинарі. Кожен контур, кожен згин крила збігається.

— Так, я також звернула на це увагу, коли була в тебе, — Леле нарешті повернула до нього свої глибокі сутінкові очі. — А хто та дівчина, зображена на фресці, Варде?

— Я не знаю, — чесно зізнався Володар Цинару, і в його голосі проглянув важкий відчай. — Я купив цю фреску на закритому аукціоні, який проводив Альянс два роки тому. Відтоді шукаю хоч якусь інформацію про її походження, та поки що все безрезультатно...

Вард не відводив від неї погляду. Не тому, що не хотів, а тому, що фізично не міг відірватися від її обличчя, заново усвідомлюючи, наскільки сильно ця дівчина пов'язана з таємницями, які він намагається розгадати.

Леле відчула, як між ними знову починає згущуватися та сама магнетична напруга, від якої серце зрадницьки прискорювало хід. Вона різко зсунулася з місця. — Вибач, мені пора. Я йду вниз, в магазин. Маю дещо перевірити на Карті Живих Душ, поки пам'ятаю слова працівниці Канцелярії.

— Стій, я з тобою, — Вард миттєво підхопився, готовий іти слідом.

— Варде, зупинись, — Леле м'яко, але твердо виставила долоню вперед. — Мені тут, удома, нічого не загрожує. Не потрібно мене постійно опікати й ходити хвостиком.

Дівчина швидко розвернулася і легко побігла вниз закрученою стежкою в бік магазину внизу Скелі Гроз. Вард дивився їй услід, застигнувши на краю прірви. Сталеві крила за його спиною ледь помітно сіпнулися, але бігти наздогін він не наважився — розумів, що це вже буде занадто для її терпіння.

А за цією німою сценою розпачу та безпорадності залізного Володаря з тіні медблоку уважно спостерігав генерал Ярус. Старий командир стояв, схрестивши руки на грудях, і в цю мить у його суворих очах мигнуло щось схоже на чоловіче співчуття. Він бачив, як Вард карається, і вирішив, що далі так тривати не може. Пора розставити крапки над «і».

— Володарю! — гукнув Ярус, виходячи з тіні. — Прошу вас до мого кабінету. Нам треба дещо обговорити чоловічою розмовою.

Вард різко повернув голову в бік Генерала. Погляд його сталевих очей звузився. Так, їм дійсно час поговорити сам на сам. Ця залізобетонна дистанція Леле ставала абсурдною.

Тим часом Леле вже зачинилася у підсобному приміщенні магазину. Вона обережно розгорнула перед собою об'ємну магічну Карту Живих Душ. Дівчині до нестями хотілося розібратися, як працювати з цим шедевром вищої магії та технологій. Як саме тій поважній жінці з Канцелярії вдалося вихопити координати Вови, коли сама Карта сліпла? І що насправді означає приписка: «Карта Живих і Мертвих душ»?

Вона розгорнула гарячий срібний сувій-інструкцію і почала жадібно вчитуватися в дрібні світні руни:

«...Для отримання найточніших координат живої душі у проблемних зонах необхідно увімкнути трьохшарове сканування простору, після чого ввести повне ім'я, місце народження або координати останнього тривалого проживання. Якщо Карта довго тримає пошуковий цикл — введіть ім'я близької душі (кровного родича або вінчаного товариша). > Якщо координати показують хаотичний рух або різні точки одночасно — душа в біді. У цьому разі виводьте Голку для шиття координат. Магічна Голка прошиє всі ментальні точки, і шукана душа виявиться точно на перетині ліній від швів».

— Ось як вона це зробила... — прошепотіла Леле, заворожено дивлячись на схему в тексті. — Вона просто зшила його розірвані больовим шоком координати. Тепер і я буду знати.

Леле перегорнула важку світну сторінку, шукаючи відповідь на головне питання, яке палило її зсередини: як відшукати її загиблих хлопців, чиї душі не відображалися на звичайній мапі?