14. Помилка логіки

ЦИНАР. МАЄТОК ВАРДА. БІБЛІОТЕКА.

Вард знову сидів на підлозі під фрескою. Він втік із Кременця разом із Санлаєм — майже дезертирував із того затишного яблуневого раю. Не міг більше залишатися поруч із нею. Чим далі, тим краще — так він переконував себе, дивлячись на стіни своєї досконалої, стерильної бібліотеки. Але сон не йшов. Ця Гроза засіла в серці, як заноза: не смертельно, але нагадує про себе при кожному подиху.

Та ще одне не давало спокою — Ярослав Гроза.

Вард заплющив очі, викликаючи в пам'яті образ батька Леле. Здається, він десь бачив його фотографію... Можливо, у звітах про безпеку міжсвітових переходів чи в архівах старої розвідки? Але згадати не міг, і це бісило його понад усе. Ярус зовсім не такий простий, яким хоче здаватися у своєму Кременці з люлькою в руках.

— Ти занадто спокійний для звичайного батька, Ярославе, — прошепотів Вард у порожнечу.

Його погляд став важким. Племінники Ярослава — це не просто родичі, що допомагають на СТО. Це вишколені солдати. Їхня постава, те, як вони мовчки розосередилися по периметру вітальні під час сніданку, їхня миттєва готовність до дії — вони приховують щось серйозне.

Вард різко підвівся і підійшов до термінала. Його пальці звично залітали над сенсорною панеллю. — Орікс, запит, — тихо скомандував він системі. — Глибокий пошук по архівах Землі за останні тридцять років. Прізвище: Гроза. Ім'я: Ярослав. Також перевір обличчя через фільтр військових операцій у гарячих точках.

Система тихо загула, обробляючи масиви даних. Вард дивився на індикатор завантаження, відчуваючи, як азарт мисливця витісняє залишки втоми.

— Якщо ти розвідник, Ярославе, то хто твій замовник? — міркував Вард. — І чому твоя донька має силу, яка лякає навіть королів Кроносу?

Він згадав, як Леле дивилася на нього в машині. В її очах не було страху перед його титулом чи статками. Була лише виклична свобода. Можливо, вся родина Гроза — це не просто мешканці Кременця, а таємний орден чи підрозділ, про який забули навіть у Цинарі?

Екран блимнув червоним. «ДОСТУП ОБМЕЖЕНО. РІВЕНЬ СЕКРЕТНОСТІ — ЧОРНИЙ».

Вард завмер. Його власна система, яку він створив, заблокувала йому доступ до інформації про звичайного українського підприємця.

— Цікаво... — кутик його вуст смикнувся в усмішці. — Значить, Гроза — це не просто прізвище. Це попередження.

Він знову сів на підлогу, але тепер у його погляді не було втечі. Був план. Якщо він хоче захистити Енею і зрозуміти, хто така Леле насправді, йому доведеться дізнатися правду про її батька. Навіть якщо для цього доведеться зламати власні протоколи безпеки.

Вард вимкнув термінал, роздратовано відкинувши світлову панель убік. Червоний напис «ACCESS DENIED» все ще стояв перед очима, наче особистий ляпас від Яруса Грози.

— Ну звісно, — процідив він крізь зуби, знову опускаючись на підлогу. — Спецагенти, які ховаються за запахом домашнього варення. Найкраще маскування у світі.

Він уявив собі Яруса: той спокійний рух, яким він розпалював люльку, те, як він дивився на королів — не з острахом, а з легким відтінком поблажливості, як досвідчений вчитель на талановитих, але занадто галасливих учнів. А хлопці? Саня, Ден, Іван... Вони не просто "працюють на СТО". Вард згадав, як Іван передавав йому ніж для хліба — руків'ям уперед, чітким, економним рухом, який відпрацьовується роками в закритих таборах підготовки.

"Хто ви такі?" — це питання пульсувало в скронях.

Вард розумів, що Леле — не просто "дитина з порталами". Вона — продукт цієї системи. Її відчайдушність, вміння не розгубитися під дулом автомата Грицика, її стратегічне мислення щодо Скелі Гроз... Вона не просто Гроза. Вона — зброя, яку виховали в любові, але з чітким розумінням того, що таке війна.

Він заплющив очі, намагаючись заснути, але перед очима знову постала Леле на блокпосту. — Твій світ — суцільна помилка логіки, — прошепотів він сам собі. — Але найгірше те, що ця помилка мені подобається більше, ніж власна бездоганність.

Вард вирішив: він не буде більше намагатися зламати систему. Він діятиме інакше. Він спостерігатиме. Якщо Ярус Гроза — привид, то рано чи пізно привид повинен проявити себе. Особливо зараз, коли на кону життя Енеї та майбутнє Кроносу.

Знову безшумно в бібліотеку увійшла  Алісія. І знову сіла навпроти в крісло, мовчки спостерігала  за братом, який  сидів з закритими очима  під фрескою.

– І де ж ти пропадав брате цілу добу?

– Алісія? – Вард відкрив очі, – ти  завжди так заходиш, що я не чую. Хотів трохи подрімати.

– На підлозі? Ти  останнім часом ведеш себе дуже дивно.

– Маю  на це право. Я Володар,  мені можна все, – Вард зітхнув, простягнув  ноги,– сідай поруч сестричко, відчуй яка сила йде від цієї фрески. Ти сама захочеш  біля не сидіти.

Алісія  послухалася і присіла поруч на  підлогу, оперлася плечима на фреску. Коли її плечі відчули поколювання, вона з подивом глянула на брата.

– Таке  відчуття, немов  моя магія  тягнеться до стіни, немов на стіні щось  дуже близьке, – Алісія розвернулася і приставила долоні до стіни, – ця фреска досі має  силу тої, хто зображена  на ній.

– Так. Я біля цієї стіни краще відпочиваю ніж у ліжку.

– Ця дівчина дуже схожа на Леле. І біля Леле я також відчуваю прилив сили, – Алісія знову обперлася на стіну. – ти вже хоч щось відшукав  про цю неймовірну дівчину?

– Чим більше  я про неї дізнаюся – тим менше я її знаю. Парадокс. – Вард ніжно взяв Алісію за руку, – моя система заблокувала мені доступ до інформації  по  цю сімʼю. Уявляєш собі таке?

– 5:0 на користь Леле? – вколола  Алісія брата

– Не знаю. Але  в мене для тебе  є гарна новина. Скоріш за все  з твого Крега знімуть всі звинувачення і дозволять повернутися до Кроносу. І  це буде 6:0 на її користь.

– Вона знайшла  Енею? Ти ж  казав, що вона відмовила  Мрето? – Алісія  спрямувала погляд  в його очі, чекала  відповідь і пояснення.