11. Енея

КРЕМЕНЕЦЬ. БУДИНОК ЯРУСА.

Леле не встигла лягти, як вже знову прийшлося вставати. Вчорашній вечір  показав її, що для Варда  вона була якраз тією Попелюшкою на один вечір, як  і розповідала  Алісія. В нього є наречена, а  вона лише  ставка  в  парі. Це боляче визнавати, але  добре, що вона знайшла в собі сили і не піддалася його напору.

Вона це переживе, і ще колись  буде сміятися над своєю  закоханістю. Буде сміятися колись… А зараз вона збиреться з силами і піде  підкорювати ринок  Цинару.

Леле підійшла до дзеркала, зачесала фіолетові пасма, які ще пам'ятали дотик Варда, і рішуче стягнула їх у тугий вузол. Жодної «лірики» на сьогодні. Тільки «драйв».

Вона відкрила свій термінал. На екрані вже миготіли сотні повідомлень. «Магазин L.E.L.E.Clan: До відкриття продажів залишилося 10 секунд...»

9... 8... 7... Вона бачила, як цифри на лічильнику відвідувачів зашкалюють. Там був і Цинар, і Кронос, і далекі Сутінкові Землі.

— Ну що, Варде Оріксе, — прошепотіла вона, натискаючи клавішу активації, — подивимося, хто з нас тепер «Володар».

Вона знала, що о 10:00 у неї зустріч із Мрето. Але зараз вона дивилася, як за перші три хвилини було розпродано всю першу партію батарей.

Батареї швидше розкуповують, ніж  вона встигає  перетворювати старі шини на  товар №1 в  Цинарі.

Родина чекала  її на сніданок та  на плітки з Цинару.

– Доброго ранку, доню, – батько  першим зустрів її на кухні з першою  чашкою  кави для неї.

– Доброго ранку, татусю, – Леле взяла чашку та обійняла батька, – де це всі зранку?

– Їх ще звечора немає, – посміхався батько, – вони  поїхали  до Яремча, захотіли показати Форі  всю красу  Карпат зблизька. Сідай до столу будемо  снідати.

Батько посмажив  омлет і ще гарячий і пухкий він присипав тертим сиром та додав овочів з боку. Леле обожнює  омлет, а такий який готує батько – вона ніде не зустрічала. Це батькова коронна страва

– Ну розповідай,  як пройшов  вечір? – батько  присів до столу, але їсти не хотів, а з любов'ю в очах дивився на свою Леле.

– Напрочуд дуже гарно. А ранок ще краще, – Леле показала батьку  планшет, на якому за перші хвилини розкупили  більше тисячі батарей.

– З такою швидкістю  продають лише айфони,– жартував  батько, – ти скоро будеш багатійкою за мірками Цинару.

– Ми тату, ми будемо  заможними. – Леле наминала  свій омлет, – та сьогодні у мене інші справи. І мені потрібна твоя допомога.

– Що знову на  фронт зібралася? – батько вмить став серйозним. .

– Ні, не сьогодні. Сьогодні у мене на десяту зустріч  з замовником на розшук в Цинарі.

– Це означає, що про твою ліцензію вже знають. Я піду з тобою. 

– Якраз хотіла просити тебе, щоб ти був на зустрічі. – Леле нарешті добре поснідала, відсунула тарілку та  взялася  за каву. – розшукують шестирічну дівчинку Енею, яка зникла  сто років тому.

Батько зблід, для нього це було надто чутливою темою, Леле для нього  – рідна донька. Новина повисла у повітрі.

– Це не я тату, – заспокоїла його Леле, – я б відчула це. 

– Але ж ти б хотіла дізнатися хто твої батьки доню? – батько сів поруч на стілець, взяв її за руки, – це ж для тебе важливо?

– Так, я маю дізнатися звідки я і де мої батьки, і чи вони є в живих, – Леле пригорнулася до Яруса, – але мій батько – ти. Іншого я не пам'ятаю.

Вони ще хвильку посиділи в обіймах, але час їх підпирав.

– А сьогодні ще нам  привезуть цілу  фуру старих шин. Мої знайомі хлопці здивувалися, що я збираю  цей мотлох, але кожен з них  з радістю очистив свою територію. Це десь близько тисячі старих шин. – батько  підключився до Лелиниго бізнесу, і став  основним постачальником зношених шин. – якби Орікс знав з чого батареї, які вибили землю  з-під його ніг?

– І що? Навіть якщо він дізнається – він їх все рівно  не зможе  відтворити за моїм зразком. Я навіть можу сама йому розповісти склад  батареї, та  боюся за його психіку. Бо його математичний склад  розуму не здатен  зрозуміти мої високі матерії, – Леле розсміялася, уявивши Орікса, коли він дізнається що батарея зроблена  із старої  гуми.

ЦИНАР. МАЄТОК ОРІКСА. БІБЛІОТЕКА.

Вард сидів на підлозі біля фрески і слухав “лірику”, яку подарувала Леле Алісії. Він досі відчував її руку в своїй, а слова пісні, під яку вони танцювали, кричали і обпікали його душу. Так його і застала сестра.

– Я так і подумала, що ти тут. Не спиться? – вона присіла  у крісло навпроти нього.

– Ні, не спиться, – відповів Вард із закритими  очима, обпершись спиною у фреску.

– Музику слухаєш? Дай но вгадаю. – Алісія єхиднічала, – лірику. Ти слухаєш лірику. 

– І що? Не маю права? – Вард не звертав уваги  на її тон.

– Ну-ну. Сталевий Орікс слухає лірику. Ти попав братику. Тепер ти відчуєш все те, що я. – Алісія дорікала йому, це не вперше, але вперше вона розуміла, що брат відчув те саме, що й вона, коли зустріла Крега. – але в тебе є можливість обрати брате – бути з нею, або залишитись самому в цілому світі. З Іфеною.

– Дурня це, це тимчасове явище. Я переживу таке, – Вард старався говорити різко, він заставляв себе вірити в свої слова. – почуття мішають жити.

– Угу. Мішають жити. Ти мені нагадуєш нашого прадіда – який вважав почуття баластом, що заважає жити. – Алісія пробувала достукатися до брата.

Вард сидів і мовчав, на серці була така туга, що він був готовий летіти за Леле на край світу, і тримався із усіх сил. Ще й  Алісія олію у вогонь підливає, він розстібнув   гудзики  на сорочці – там  пекло страшенно.

– А я що казала – ти закохався. Подивись на груди. Твій сталевий птах вже має  фіолетові пірʼїни . 

Вард зігнув голову і подивися собі на груди – сталевий  птах  набув фіолетового відтінку.

– Та щоб тебе, – він гукнув з пересердя, – ще тільки цього не вистачає. Що тепер робити?