Розділ 13

Дорога завжди здається довшою, коли їдеш не до місця, а до людини. Навіть якщо знаєш маршрут напам’ять, навіть якщо був там десятки разів. Цього разу все було інакше. Я їхав і ловив себе на тому, що не вмикаю музику. Не хотілося шуму. Хотілося чути власні думки, навіть якщо вони плуталися й накладалися одна на одну.

Ми так довго були лише текстом. Слова замінювали голос, смайли — погляди, паузи між повідомленнями — дотики. Я звик до цього формату. Там було безпечно. Там можна було стерти фразу, перш ніж вона встигне поранити. А тепер я їхав туди, де нічого не можна буде відредагувати.

Я згадував, як усе почалося. Без гучних зізнань, без обіцянок. Просто одне повідомлення, яке влучило точно. Потім друге. Потім ніч, коли ми не помітили, як зійшло сонце. Ми говорили про дрібниці, але між ними ховалося щось значно більше. Те, що не називають одразу.

Я пам’ятав момент, коли зрозумів: вона чує мене. Не читає — чує. І я беріг кожне слово, ніби воно могло стати останнім. Мені хотілося написати ще тисячу фраз, пояснити кожну думку, кожен страх. Але правда була простішою: їй не потрібно було більше. Вона знала.

Світло фар виривало з темряви шматки дороги. Я дивився вперед і думав, що, можливо, вперше не тікаю. Не від себе, не від почуттів, не від відповідальності. Я просто їхав.

Коли я зупинився біля її будинку, серце билося дивно спокійно. Без паніки. Без хаосу. Наче всередині вже прийняли рішення, а тіло лише виконувало його.

Двері відчинилися швидко, ніби вона чекала, стоячи поруч. Вона була без захисту — без ролей, без зайвих слів. І в цій простоті було більше близькості, ніж у всіх наших нічних листах.

— Привіт, — сказала вона.

— Привіт, — відповів я.

Ми стояли мовчки. І я раптом зрозумів: мовчання може бути теплим. У ньому не було напруги, лише прийняття. Я дивився на неї й бачив ту саму людину, але водночас іншу — реальну, не екранну.

Я зробив крок усередину. І разом із ним — крок у щось невідоме, але чесне.

Я зникла на три місяці, щоб прожити цю історію, а не вигадати її поспіхом. Дякую тим, хто чекав.  Я повернулася. І продовження — вже тут. Очікуйте подальшого розвитку історії.