Розділ 3

Я прокинулась від звичного дзвінка будильника, але замість того, щоб одразу піднятися, потягнулася до телефону. Тепер це вже стало ритуалом: перш за все перевірити, чи є від нього повідомлення.

І воно було.

«Доброго ранку. Мені здається, ти знову майже не спала. Я правий?»

Я мимоволі засміялася.

— «А ти що, екстрасенс?» — швидко написала я, все ще кутаючись у ковдру.

Він відповів майже одразу:

— «Ні. Просто відчуваю тебе».

Я перечитала це кілька разів. «Відчуває». Це слово зупинило мене. Як він може відчувати те, чого я навіть нікому не розповідала?

— «А що саме ти відчуваєш?» — не втрималася я.

— «Що ти занадто багато думаєш, навіть коли робиш вигляд, ніби все нормально».

Я завмерла. Він справді бачив мене наскрізь. Я написала жартома:

— «Може, ти мене десь підглядаєш?»

Відповідь:

— «А як ти думаєш?»

Я трохи закотила очі, але в той же час серце почало битися швидше. Це вже було не просто легке листування. Це щось глибше, ніж прості слова в екрані.

У коледжі я намагалася поводитися, як завжди. Наче вчорашніх розмов і ранкових повідомлень взагалі не було. Та все одно весь час здавалося, що хтось спостерігає.

Я зловила на собі погляд Артема. Він сидів за дві парти від мене й вивчав конспект, але час від часу піднімав очі — прямо на мене. Ніби ненароком, але це повторювалося занадто часто.

Я швидко відвернулась, зробила вигляд, що зосереджена на нотатках. Та все одно відчувала, як у грудях щось стискається. Чому саме він? Чому саме зараз?

— Ти сьогодні якась не така, — нахилилась до мене Марта, — щось трапилось?

— Та ні, все ок, — відповіла я, навіть не відриваючи погляду від зошита.

Увечері я чекала на повідомлення, хоча намагалася не визнавати цього навіть перед собою. І воно з’явилося, як завжди, вчасно.

— «Ти сьогодні виглядала задумливою. Що сталося?»

Я мало не впустила телефон. Як «виглядала»? Він що, був поруч? Я на секунду відчула, як по шкірі пробіг холодок.

— «Все нормально. Просто день важкий» — швидко написала я, хоча сама розуміла: звучить це зовсім неправдоподібно.

Він відповів:

— «Не обманюй мене. Я бачу більше, ніж ти думаєш».

Я затримала подих. «Бачить»? Це вже звучало так, ніби він справді був десь поруч.

Я нервово набрала:

— «Ти знову жартуєш, правда?»

Три крапки на екрані миготіли занадто довго. А потім з’явилось повідомлення:

«Мені здається, я бачив тебе сьогодні. І не раз».

Я відчула, як серце шалено закалатало. Він бачив мене? Де? Коли? І головне — хто він?..

Я ще довго лежала в темряві, тримаючи телефон у руках і дивлячись на ці слова. Відчуття було дивне: водночас страшно й захопливо. Якесь передчуття, що завтра може змінити все.

 Буду рада бачити у своєму тг- каналі "Сторінки історій Лорени" https://t.me/storinkihistoriLorena