Легіонер

  – I can't see anymore! My sight is gone! 

Після розриву снаряда з окопа лунають крики. Маша, госпітальєр, намагається знайти людину, що кричить. 

  – Where are you?! MIKE! 

  – I'm here, next to the machine gun! 

Вона повертає ліворуч, звідки лунав голос, і бачить Майка, що лежить біля зламаного кулемета. Він тримається долонями за обличчя, і крізь його пальці ллється кров. 

  – Can you walk? - питає вона.

  – Yes, but I can't see! What happened to my eyes? Tell me, Masha, please! 

Маша кладе Майкову руку собі на плече. 

  – Hold your hand on my shoulder and try to go with me.

Вони йдуть до бліндажу під дощем зі свіжого ґрунту, що летить від вибухів ворожих снарядів. Шлях усіяний тілами вбитих. "Як добре, що ти цього не бачиш", - думає Маша. - "Це просто пекло". 

  У бліндажі звуки не здаються вже такими гучними. Вона обережно підводить Майка до ліжка і допомагає лягти. 

  – Давай подивимось, що з тобою сталося. 

Маша уважно оглядає очі Майка. Вони дуже пошкоджені. 

  – Masha, what’s with my eyes? 

  – Все досить погано, - шепотить Маша ніби сама до себе.

  – What do you say? 

  – I say it's not that bad! Треба накласти пов'язку та спробувати зупинити кров. Міша! Де антисептики?!

Поки Маша перев'язує Майка, молодий медик спішно підносить потрібні препарати.

  – Не забудь про морфій, а то він ще від больового шоку помре. 

Медик виконує все, що наказала йому Маша. 

  – Where is my ring? - раптом сполошився Майк, нервово мацаючи свої руки.

  – Please find my ring, it’s my family artifact. I can't win without it. 

Майк все ще намагається намацати на собі перстень. 

  – Що за Ring? - питає Міша. 

  – Це перстень його діда. Такі дають за перемогу в змаганнях з американського футболу. Коли Майк тільки но приїхав на війну, він мені про це розповідав. Дід, мовляв, пройшов увесь В'єтнам і залишився живим завдяки цьому перстню. Без нього він точно не переживе своє поранення, повір мені, друже. 

  – От хай йому грець, - сплеснувши руками, зітхає Міша. – І нащо ці американці такі забобонні?

  – Carthage must be destroyed! Without my ring, it's not possible... - ніби у маренні знову і знову повторює Майк. 

  – Що він каже? 

  – Каже, що Карфаген має впасти. 

  – Шо шо? - перепитує Мишко.

  – Це значить, що зло треба здолати, - каже Маша знімаючи окровавлені перчатки кидаючи їх у відро.

   – Він приїхав сюди з цією ідеєю. Його до нашої роти направили тільки тому, що я знаю англійську. Бо сам Майк по нашій ну зовсім ніяк. Він постійно повторював: "Карфаген має впасти, і я вам у цьому допоможу". Так наївно…

Маша хитає головою, задумливо дивлячись на Майка.

Піду знайду цей перстень. А ти поки що спробуй зупинити кров, - І за що мені дістався цей “Фродо”? 

  Здається обстріл припинився, схоже, орки перезаряджаються. 

Маша виходить з бліндажу і йде до кулемета. Перед поворотом вона чує, що в окопі хтось є. 

  – Походу, мы тут всех положили. Витек! Саня! Посмотрите, вдруг остался кто.

Двоє чоловіків стрибають в окоп. Маша прикриває рот руками і затамовує подих. 

Один із чоловіків бачить розбитий кулемет. 

  – Саня, смотри, что тут у них. Я такого "маслиномета" еще не видел, а тут и гравировка на английском: "USA" написано. Теперь понятно, чем нас неделю косило. Но походу не починить уже, а говорили “натовское не горит”. 

Вони всі сміються. 

  – Горит, хрен потушишь! - сміх лунає ще гучніше. 

  Маша повільно виглядує з-за кута окопа і бачить росіянина, який роздивлявся кулемет. 

  – Саня, ой, я тут кольцо нашел! Золотое, походу, да еще с камнем внутри! 

  – Заткнись, дебил! Давай осмотрим тут все, а то сейчас завалит тебя какой-нибудь полудохлый хохол, и все тут. 

Маша пригинається та обережно йде до бліндажу, щоб попередити Мішу та Майка, що вороги вже в окопі. 

  – Міша, тихо будь, - вбігає Маша до бліндажу та хапає Мішу за плече. - росіяни в окопі, треба ховатися. 

  – Цього ще не вистачало. Та який там ховатись? Вони ж перед тим, як у бліндаж заходити будуть, спочатку гранату сюди закинуть. Вони не такі тупі, як нам кажуть.

  – Та я розумію - відповідає Маша. Треба ховатись так, щоб нас не повбивало. Цей бліндаж мав бути наскрізним, але його ще не доробили. Треба ховатися там, де почали копати, там піддоном вхід заставлений. 

Міша тихо знімає дерев'яний піддон зі стіни, де й дійсно було розкопано на метра два. 

  – Давай швидше занесемо Майка сюди, - каже він.

Як тільки вони починають нести Майка, біля дверей лунають голоси. 

  – О, смотри, блиндаж! Ану ка, придержи дверь! 

Маша з Мішою починають нести пораненого до схованки. Як тільки вони піднімають ноші, до бліндажу залітає граната, і як вовчок починає крутитися біля Машиних ніг. Вона тихо лається , але про себе продовжує рахувати секунди до вибуху гранати, не зупиняючись і несучи ноші з Майком в укриття. 

Один, два, три, чотири, п’ять, шість, сім, вісім… 

Вона знає, що вибух мав вже відбутися, але продовжує рахувати, поки вони не затуляють вхід піддоном зі сторони укриття. 

  – Дванадцять, тринадцять…

Маша вже рахує вголос. 

  – Що тринадцять? - питає Міша, лягаючи на землю. 

  – Та вже нічого, - тремтячим голосом шепоче Маша. 

  – Ну и что ты туда кинул? Камень что ли? Где взрыв? - питає один чоловік.

  – Да нормальная граната! - каже другий.

  – Смотри, как надо, -  перший кидає одразу дві. 

Гранати котяться під ліжко, на якому нещодавно лежав Майк. Лунають два потужні вибухи, і через щілини в піддоні в укриття сиплеться земля та трухляве дерево. 

  – Добре, що ми встигли сюди забратися, - шепоче Міша.