Глава 26. Освідчення

Ми офіційно оголосили про заручини та призначили дату весілля через чотири місяці. Раніше було ніяк не можна бо потрібен час, щоб усе підготувати. Весілля таких високих осіб як герцог Данайський та племінниця Верховного мага має бути ідеальним.

Мені пощастило, що за справу взяла тітка Амалія. Вона була у своїй стихії, а мені зовсім не хотілося займатися усією цією весільною метушнею та дрібними деталями як от вибором відтінку столових серветок чи запрошувальних листівок. Тим більше, мені треба було готуватись до вступу в академію. На цьому я і зосередилась, залишивши тітці займатися весільними клопотами та мішурою.

Чого я справді бажала – то це більше часу проводити з Райаном. Але ми бачилися не так часто, як хотілося, і усьому виною - робота нареченого. Чи, можливо, спокуса залишатись зі мною на одинці була надто сильною? Сподіваюся, останнє…

Зустрічалися ми переважно під час його візитів у замок графа чи на балах та прийомах. Там ми поводилися чино і благородно.

Ну, майже завжди…

Я чекала наших романтичних прогулянок у вечірніх парках, посиденьок на лавках і у альтанках, та п’янких поцілунків, коли здавалося, що весь світ існує тільки для нас двох. І я обожнювала його міцні, але такі ніжні обійми та хвилюючі зізнання.

Коли він цілував мене, думки невагомими, різнокольоровими метеликами випурхували з голови, відлітаючи далеко-далеко. І безповоротно... Я потім не могла згадати ні про що думала, ні про що ми говорили до цього.

Стримуватися щоразу ставало все складніше. Кілька разів мені навіть хотілося сказати: «До біса все! Відкривай портал та й пішли до тебе!». Але вчасно згадувала, що я дівчина вихована та шляхетна. В очах Райана теж часто майоріло таке бажання. Але він мовчав. Мабуть, боявся образити непристойною пропозицією. Ха!

Якось, після сімейної вечері у замку графа, я пішла проводити Райана до його літнього відкритого ландо. Але спочатку ми вирішили прогулятися парком. Уже стемніло, ми підійшли до затишної альтанки, прихованої від цікавих очей. Цієї ночі особливо ніжно та солодко пахли троянди і оглушливо стрекотали цвіркуни. Райан посадив мене собі на коліна боком, і я обняла його за шию. Та врешті набралася сміливості запитати:

- Скажи, чому ти все ж вирішив одружитись зі мною? – промовила я, понизивши голос і завмерла, чекаючи на відповідь.

- Я не міг відпустити тебе… - заплющивши очі, прошепотів наречений, та грайливо потерся носом об мою щоку.

А ще за кілька хвилин, що пройшли в тиші, яку порушували тільки цвіркуни, він зізнався:

- Спершу я вирішив, що ти мені не пара…

Райан раптом замовк і пильно подивився на мене, ніби чекав, що я ображуся у відповідь на ці слова. Але я вже звикла до його аристократичних заморочок і лише награно закотила очі. Коли він зрозумів, що бурі не буде, продовжив:

- Але не міг змусити себе розірвати заручини, тягнув і знаходив відмовки чому не робити це. А на тому балу, побачивши, як ви з Патріком танцюєте, зрозумів, що одна річ – відпустити тебе, і зовсім інша – віддати іншому чоловікові і бачити, як він тебе обіймає та шепоче ніжності на вушко.

- То ти приревнував? - пошепки запитала я.

- Ну звичайно! - вигукнув Райан, і поцілував мене у скроню.

Хм, ревнощі, виявляється, можуть бути купідоном, що об'єднує серця…

Потім додав:

- Ще я закохався, наївна...

Ну, нарешті! Я дочекалася справжнього освідчення!

Його слова пролунали як солодка патока, як музика для моїх вух і серця. Я поринула в нестримну сяючу радість і не змогла стримати щасливої усмішки.

- Чому це я наївна? - награно надулась я.

- Тому що досі не зрозуміла, що я тебе кохаю… - і поцілував у губи.

Хвиля тепла пройшлась по тілу, зриваючи усі заслони. Ці слова розпалили мене і я обернулася до Райана, спритно перекинувши ногу та притулившись до нього. І поцілувала з усією ніжністю та пристрастю, що накрили з голови до кінчиків пальців.

Мої руки горіли від бажання торкнутися його шкіри, пройтися пальцями по спині. Я мріяла про це ще з того поцілунку на морі біля міського будинку Райана. І почала повільно розстібати ґудзики його камзола, не припиняючи цілуватись.

- Що ти робиш? – спантеличено та тихо запитав наречений, трохи відхилившись від мене.

- Тут стало якось жарко... Тобі так не здається? – я зазирнула в його очі, невинно затріпотівши віями.

Він смішливо усміхнувся та кивнув:

- Так, навіть спекотно…

Розстебнувши зрештою камзол, я обняла герцога за талію, пригорнулася до нього і обережно пробралася кінчиками пальців під сорочку, випускаючи її зі штанів. Райан шумно видихнув і завмер, але мовчав, і я торкнулася долонями його спини. О, вона ідеальна! Шкіра неймовірно гладка та тепла, а під нею відчуваються сильні рельєфні м'язи. Я відчула, як наречений весь одразу напружився і випростався. Ніжно провела руками вгору, потім униз, легенько дряпаючи нігтями. І мало не застогнала від насолоди.

Чи застогнала?

Ой, неважливо!

Дихання Райана стало важким та повільним... А мої пустотливі пальчики, наважившись, грайливо пройшлися вздовж кромки його штанів, легко торкаючись шкіри в напрямку до живота. І тут він видихнув та хрипко прошепотів: