Глава 18. Милі сваряться – тільки тішаться?

Ліна

Після візиту Райна я зрозуміла, що йому зовсім не обов'язково цілувати мене, щоб дистанція між нами невблаганно скорочувалася… Я й досі відчувала його теплі долоні на талії, коли герцог обіймав мене тоді у вітальні. І цей морський запах... Він переслідував мене.

Поруч із нареченим серце то завмирає, то стукотить як божевільне. І я зізналася собі, що закохалася. До втрати голови та тремтіння в колінах від однієї його присутності і навіть спогаду про нього.

Та що там! У його руках я тану як шоколад на сонці.

І що робити з цим далі я не знала. Знала тільки, що хочу, щоб коханий тримав мене у своїх обіймах і дивився такими ж ніжними та закоханими очима. І хай увесь світ зачекає…

Складно розриватися між розумом і серцем, коли відчуваєш, що тонеш у їхньому протистоянні і робиш одну дурість за іншою. І в цій нерівній боротьбі мій розум капітулював, помахавши на прощання білим платочком.

Незважаючи на те, що наступні кілька днів Райан не нагадував про себе, моя любовна недуга прогресувала. Це проявлялося, наприклад, тим, що я сама обрала сукню на прийом з нагоди заручин Катріни, старшої дочки герцога Кантанського, а не довірилася як зазвичай вибору тітки. Каті, як називали її близькі, заручилася з тим самим старим герцогом Валонським, яким погребувала Корделія. Герцоги у цьому світі на дорозі не валяються… Втім, як і у моєму.

Мій вибір упав на світло-рожеву сукню, легку як хмаринка. У ній я була схожа на фею із казкового ельфійського лісу. І знову рожева! У житті не носила скільки рожевого. Схоже, на мене так впливає кохання.

Це значуща подія, тому Райан неодмінно має бути присутнім сьогодні. І моє серце забилося частіше від передчуття зустрічі. Я зовсім нічого не могла з собою вдіяти. У нього така мила посмішка, приємний сміх та гарні очі! Я замружилася і ніби відчула його поряд, а моє серце затопила ніжність.

По дорозі на бал я хіба що не підстрибувала від нетерпіння, чекаючи побачення з герцогом, як у дитинстві чекала на подарунки під ялинкою на Новий рік.

Я себе заспокоювала: це ж нічого серйозного, ми просто поспілкуємось, може потанцюємо… На такому багатолюдному балу можливості залишитись наодинці не буде, так що все під контролем, моєму серцю нічого не загрожує і навряд чи я зможу зробити ще якусь нову дурість.

У залі я пошукала нареченого поглядом, і одразу ж знайшла. Він стояв спиною до нас і розмовляв із незнайомим мені сивим літнім чоловіком у темно-синьому камзолі. Той, схоже, сказав йому про нас і Райан обернувся.

Коли він подивився на мене, його обличчя потемнішало, на ньому відобразилася досада, брови насупилися, і він відвів погляд на моїх родичів. Наче й не радий бачити... Сказавши щось своєму співрозмовнику, наречений подався до нас.

Моє серце тривожно завмерло в грудях.

Та що могло статися за кілька днів?

Цей лід у його очах… Його взагалі можна розтопити? Чи так буде завжди – сьогодні розтопиш, а завтра ці очі знову вкриються морозною кіркою?

Він підійшов до нас, вклонився та привітався. Чемно поцікавився здоров'ям, обмінялись кількома словами про погоду. І повністю ігнорував мене. Я була спантеличена, стривожена і геть не розуміла, що відбувається.

Але тут на середину зали вийшов герольд і оголосив про початок танців. Герцог навіть не глянув у мій бік і Амалія поспішила виправити його помилку:

- Райане, ви ж запросите наречену на перший танець?

- Так, звичайно, - кивнув він.

Я зраділа. Єдина можливість поспілкуватися віч-на-віч на балу – у танці. Мені терміново треба з'ясувати, що трапилось.

Наречений взяв мене за руку і його долоня здавалась такою ж холодною як і весь його вигляд. Ми вийшли у коло, але він не поспішав розпочинати розмову, тому її почала я:

- Райане, у вас все добре?

- Так, просто чудово... - сухо відповів він. Його очі залишалися все такими ж крижаними, а сам він здавався нескінченно далеким і незнайомим.

- А на службі?.. – продовжувала допитуватись я.

Він кинув на мене швидкий погляд і роздратовано відповів:

- На службі теж все гаразд.

Он як? Тоді залишається лише одне:

- То це ви на мене такі злі? - пішла я в наступ.

Ненавиджу недомовки! Нехай прямо скаже, що його не влаштовує! Не можу витримувати таку напругу, не розуміючи в чому завинила.

- Ні, ну що ви! – уїдливо прошепотів герцог. - Хіба така чудова і невинна наречена, як ви, могла мене розчарувати? - він виразно глянув на мене. Його зіниці при цьому витягнулися у вертикальні драконові, а в райдужці здавалося заплескався справжній вогонь. На мить мені навіть стало лячно.

А може й добре, що він не каже все як є. Відчуваю якби сказав – від мене залишилася б палаюча головешка…

- Не розумію про що ви! – ця фраза, схоже, ставала моєю улюбленою у цьому новому світі.

Все я зрозуміла, але прикинулася валянком. Адже не знаю точно, про що саме він дізнався і що його так розлютило.