Глава 14. О, ця шалена ніч!

Герцог кривувато посміхнувся і іронічно зауважив:

- Радий, що бал приносить вам задоволення…

Ще й яке! Завжди мріяла собачитися з коханкою нареченого на очах усього королівського двору... 

Але я вирішила не зациклюватися на дрібницях.

- Після восьми років у монастирі, бал для мене – просто свято! – з награним натхненням проспівала я, сяючи як начищений чайник.

Усмішка нареченого потеплішала, від його очей побігли мімічні зморшки, як буває коли людина щиро посміхається, і він промовив:

- Ви чарівно виглядаєте, Евелін.

Я аж зашарілася від такого простого але неочікуваного компліменту.

- Дякую… - запнулася, - Райане.

Він сам нещодавно казав, що можу так до нього звертатися. Але все одно було якось незручно називати його по імені, інтимно чи що.

- Як дивитесь на прогулянку в парку? - запропонував наречений.

- Звичайно, із задоволенням! - я вхопилася за простягнуте передпліччя і змовницьки прошепотіла, нахилившись до Райана, - Ви теж не любите коли на вас усі витріщаються?

В очах герцога затанцювали смішинки, і він помітив:

- Так. Впевнений, на свіжому повітрі нам буде набагато комфортніше.

У королівському парку панували тиша і вечірня прохолода, ніжно пахли троянди. Ми прогулювалися доріжками, викладеними білими пласкими камінцями, уздовж філігранно підстрижених кущів самшиту, наближаючись до квітучої шипшини. Уже стемніло і вздовж алей загорілися магічні ліхтарі, що розливали навколо чарівну атмосферу свята.

І зовсім не хотілося псувати казковий настрій розмовою про Далілу. Але ця незавершеність і недомовленість витала в повітрі, і ми мовчали. Райан збирався з думками. Явно не щодня він займається з'ясуванням стосунків, та гадаю, як і більшість чоловіків просто ненавидить це!

Зрештою він запитав:

- Можу дізнатися, про що ви розмовляли з маркізою ді Амбер? - його голос звучав рівно, але в ньому відчувалася напруга.

- Так, - безтурботним тоном промовила я, ніби розповідаючи кумедну історію, - маркіза намагалася донести до мене думку, що саме вона повинна стати наступною герцогинею Данайською, а я просто прикре непорозуміння на її шляху. Я в свою чергу помітила, що маю ряд достоїнств, але маркіза не погодилася і вирішила за потрібне пояснити мені, що я пил під її ногами. Це якщо поетично описати все те, що вона озвучила...

Передпліччя герцога під моєю рукою напружилось та стало рельєфним, і здається я навіть почула, як він зі скреготом стиснув зуби.

За кілька хвилин наречений вимовив:

- Евелін, я хочу вибачитися за все те, що вам сьогодні довелося почути…

Мені стало ніяково і некомфортно від цих слів і я перебила його:

- Райане, не ви мене ображали, і не вам слід просити вибачення. Я не тримаю на вас зла.

Він різко видихнув, і я боковим зором помітила як грають жовна під його шкірою, так дратувала його ця ситуація, та все ж продовжив:

- Оскільки, як я розумію, ви вже знаєте, що нас із маркізою в минулому пов'язували деякі стосунки…

Я не втрималася від недоречної репліки і перебила його:

- Так, про це вона також розповіла.

Мені здалося, чи Райан вилаявся крізь зуби?

Ще кілька хвилин пройшли у тиші, поки герцог продовжив, вдумливо підбираючи слова:

- Евелін, скажу відверто, ця сцена на балу була вкрай неприємною і огидною. І мені б дуже хотілося, щоб все це залишилась в минулому і не затьмарило наші стосунки.

Райан зупинився та обернувся до мене, щоб бачити мої очі, тим самим змусивши мене зробити те саме. А я знову як мрійлива вісімнадцятирічна дурепа замилувалася його гарними щирими очима, що виблискували у світлі магічних світильників як ті зорі над його головою і вирішила що не треба йому коханка! Він і мені подобається.

Тому погодилась:

- Впевнена, що не затьмарить, якщо ви пообіцяєте, що не тільки ця історія залишиться у минулому, але й ваша близька дружба з маркізою, - і з надією у великих оленячих очах, глянула на нього знизу вверх.

О, я вже й права качаю… І коли тільки увійшла в роль ревнивої нареченої?

Оленячі очі не підівели (а коли вони мене підводили?) і Райан з самим серйозним та щирим виразом обличчя пообіцяв:

- Можете не сумніватися, що ні про яку дружбу з нею з цього дня не може бути й мови.

Чомусь стало приємно, що герцог так легко і просто відмовився від коханки, і я радісно та вдячно йому посміхнулась.

Ось так, я чекала лютої сутички з матерою світською левицею, а виявилося, що права китайська мудрість - якщо довго сидіти на березі річки, то побачиш, як повз пропливає труп твого ворога. Мені навіть не треба було нічого робити, Даліла знищила все сама просто піддавшись нищівним емоціям.

Герцог тим часом знову підхопив мене під руку і ми пішли гуляти собі далі.

Мені подумалося, що якось неправильно почалися наші стосунки з герцогом – з непорозумінь, брехні, моєї невдалої втечі, конфлікту з Далілою. І я вирішила, що потрібно це виправити.