Глава 11. Буря минула

Наступного дня за сніданком, графиня де Ларуа помітила обручку на моєму пальці і запитала:

- Евелін, це те, про що я думаю? – її очі жваво заблищали.

- Так, Амаліє, Райан вчора подарував, - байдуже відповіла я.

Якщо заступник начальника Служби безпеки Мірадейї вважає, що мені може загрожувати небезпека навіть у замку Верховного мага, я вирішила з цього дня носити артефакт. А що? Гарний камінчик, так і затягує погляд, я готова ледь не годинами бездумно тонути у його блакитній прозорій глибині.

Тітку ця новина неймовірно втішила:

- Яка гарна! - захоплено вигукнула вона. – Чесно кажучи,  - Амалія стишила голос, трішки нахилилась до мне і змовницьки сказала, - Як наречений, він поки що приділяв тобі мало уваги. Але бачу вирішив виправитись. Ану, покажи ближче!

Я простягла до неї руку і навіть Корделія скосила очі щоб подивитися. І не змогла стримати заздрісне зітхання.

Раніше я не розуміла чому жінкам так подобається цей метал і каміння на пальцях. Я навіть ніколи не носила колечка,  та й для гри на гітарі вони заважають. Але цей сапфір – це щось неймовірне, він полонив мою душу.

- Цікаво, це фамільна дорогоцінність? - запитала Амалія, заворожено розглядаючи обручку.

- Не знаю, Райан не говорив, а я не питала…

Мені б і на думку таке не спало.

І ми замовкли, зачарованно замилувавшись обручкою. Але Амалія все ж зробила над собою зусилля і переключила увагу на Корделію.

Йшов другий сезон кузини у вищому світі. А дівчата в Мірадейї вважаються товаром, що швидко псується, тому графиню вкрай хвилювало шлюбне питання, і вона поставила за мету якнайшвидше видати дочку заміж. Корделії дев'ятнадцять років, уже не вісімнадцять, а скоро й взагалі двадцять, що майже стара діва по сучасним цьому світу поняттям, коли і придане може не виправити становище…

А якщо дотягне до двадцяти двох – тут уже ніщо не врятує. Кому цікавий перестиглий плід? Хіба комусь ласому на гроші…

Слухати їхні розмови за столом було дуже цікаво і навіть весело. Графиня постійно перебирала різні варіанти, прагнучи знайти найвигідніший. Почуття до уваги майже не бралися, хоча Корделія постійно крутила носом та відбраковувала запопонованих кандидатів. Усі їй недостатньо гарні. Але вже ні для кого не було секретом чому так.

Кузина на ринку наречених вважалася гарною партією: дочка Верховного мага, а це вплив і близькість до королівської родини, багате придане, крім того, вона єдина спадкоємиця графа, а спадкоємців-чоловіків не було. Її природні кислість та імпульсивність до уваги не бралися, все компенсували заможність та статус сім’ї. Хоча, правду кажучи, на людях сестричка поводилася пристойно, відривалася схоже тільки на мені. Та й матері іноді прилітало.

Сьогодні Амалія намагалася привернути увагу дочки до сорокасемирічного герцога Валонського. Графиня наполягала ще раз подумати про цей варіант і перераховувала його очевидні переваги:

- Це єдиний неодружений і не заручений герцог. Подумай, коли буде ще така можливість стати герцогинею! Я вже не говорю про його багатство! – видала емоційну промову тітка.

- І стати мачухою власній близькій подрузі та її старшому братові Ніколя, який сам мені в женихи годитися? - єхидно помітила кузина.

- От і чудово! Будете часто бачитись з Каміллою! – графиня й у цій ситуації бачила одні плюси.

- А якщо пасинок запалає до мене пристрастю? – в’їдливо поцікавилася Корделія.

Амалія від неочікуванності подавилася чаєм і закашлялася, навіть сльози бризнули з її очей.

- Як ти можеш про таке говорити? - обуренню тітки не було меж, вона вся почервоніла від невдоволення. Впевнена, навіть її п'яти палали праведним гнівом.

- Ну ти ж можеш пропонувати мені стариканів у чоловіки... - відпасувала кузина, спокійно намазуючи булочку апельсиновим конфітюром.

А мені подумалося, що у норовливого неврвівноваженого характеру є один неочевидний плюс - з тобою змушені рахуватися. Корделія не з тих, кому батьки вкажуть пальцем на вдалу партію, і вона слухняно піде заміж. Ні, доленосне рішення буде за кузиною, я в цьому не сумніваюсь.

Корделія розпещена, імпульсивна та саркастична, і як не дивно має гострий розум та надзвичайну спостережливість. Справжня колючка, вона була сущим покаранням для матері.

Кузина не схожа ні на делікатного відстороненого графа, ні на енергійну красуню-графиню. Вони з Амалією різні як сонце та місяць, як день і ніч, і це служило постійним джерелом їхніх сутичок.

А я ніяк не могла звикнути до місцевих порядків та звичаїв. Дев'ятнадцять років і відразу заміжжя, діти, нудьга…

Хоча про що це я! Амалія тусить у свої сорок більше ніж я в двадцять п'ять! Щодня якщо не візит, то прийом чи бал. Та я звичайна сіра миша порівняно з нею! Домосід! Робота, йога двічі на тиждень, іноді - кава з подружками або піти в бар із колегами в п'ятницю. Ну і іноді концерти чи фестивалі. Навіть гру на гітарі закинула… Так що тут як подивитись…

Наступний тиждень пройшов у передбальній метушні: фінальна підгонка суконь і посилені заняття танцями. У графському замку був власний бальний зал, вражаючий своєю красою: набірний паркет медового кольору, великі панорамні, ледь не до самої підлоги, вікна, з розкішним видом на трояндовий квітник, білі стіни, прикрашені золотими завитками, величезні кришталеві люстри, що весело поблискували прозорим кришталем у яскравому сонячному проміні, а також ліпні розетки на високій стелі.