Глава 8. Втеча

Софі пішла, а я замислилась: що це за служниця така, що носить любовні записки чужій нареченій від коханця просто під носом свого господаря?

Цікаво, за скільки вона продалася Крістіану?

Хоча, зараз у мене проблеми серйозніші ніж продажна покоївка...

Я глянула на акуратно складений аркуш паперу. Читати не хотілося, але треба розв'язати цей гордіїв вузол, на який перетворилися наші стосунки з помічником графа. А ще краще – розрубити його одним махом.

Розгорнула і пробігла очима послання. Крістіан пропонує зустрітися у бібліотеці за півгодини. Розмова планується не із приємних, але без неї не обійтись.

Моя позиція очевидна: «але я іншому віддана і буду вік йому вірна». Приблизно так. Важливо щоб Крістіан зрозумів, що я дівчина порядна. Хоча судячи з моєї поведінки цього і не скажеш…

Але я сильно каюсь, уповаю на його розуміння, шляхетність і мовчання. І сподіваюся, що він не стане хвалитися цією історією перед друзями чи кимось іще. Позашлюбні стосунки із майбутньою герцогинею – тема надзвичайно пікантна, і якщо дівчині вона може вщент знищити репутацію, то для молодого чоловіка – тільки підійме його рейтинг в очах суспільства. Тому від моєї переконливості сьогодні залежатиме багато… Крім того, не хочу підставляти Евелін. Коли вона повернеться у цей світ, її добре ім'я має залишитися кришталево чистим, як і до мого потрапляння сюди. Хто-хто, а ця дівчина ні в чому не винна.

Так я себе налаштувала і попрямувала до бібліотеки.

Тільки я зайшла у кімнату, як ловелас кинувся до мене і спробував обійняти. Але я м'яко відсторонилась від нього:

- Крістіан, ми не повинні... Це не правильно…

Очі хлопця гарячково блищали, а на щоках палав рум'янець.

- Згоден, про це я і хочу поговорити.

Навіть так? Оце вже цікаво! Я здивовано підняла брови, чекаючи на продовження.

Він схопив мене за руки і швидко схвильовано промовив:

- Евелін, я кохаю тебе! І впевнений, що ти відповідаєш мені взаємністю. Крім того, бачу, що Райан тобі не до вподоби.

Крістіан безпомилково зчитував мої емоції. Але я й не вміла та й не намагалася їх приховувати. І він єдиний помітив, що Евелін змінилась…

Я спантеличено дивилася на нього. І хлопець, підбадьорений моїм мовчанням, із шаленою усмішкою видав:

- Я пропоную тобі втекти зі мною!

Несподівана пропозиція приголомшила. Чого-чого, а це важко було передбачити. Тому я ледве видавила із себе:

- Куди? Навіщо?

Він рвучко опустився коліном на килим, продовжуючи тримати мене за руки, зазирнув у вічі і пристрасно промовив:

- Евелін, я хочу, щоб ти стала моєю дружиною!

- Ким? - я все ще тупила.

Продовжуючи стояти коліном на підлозі, Крістіан розвивав свою ідею:

- Розумію, це дуже неочікувано. Але я все продумав! Ми втечемо завтра вночі і повінчаємось у храмі Ананти, богиня завжди благословляє справжнє кохання. Батько, звичайно, біситиметься, але з часом простить нас. Ти завидна наречена, племінниця Верховного мага. Філіп теж зрозуміє, хоча можливо і не відразу. Він добра людина.

Його погляд був прямим і очманілим від власної нерозсудливості. Крістіан здавався налаштованим дуже рішуче.

Мене вразили слова хлопця. Оце так вчинок! Навіть стало соромно, що погано думала про нього.

- Я не впевнена, що це вдала ідея… - почала я.

- Будь ласка, погоджуйся! - він з благанням дивився в мої очі, опустивши і друге коліно на підлогу.

Ну це вже занадто…

- Мені треба подумати, – я спробувала вивільнити руки.

- Евелін, ні! - стривожено вигукнув цей неможливий романтик, готовий принести себе в жертву коханню. - Повір, дуже важливо, щоб ти відповіла саме зараз!

А настирливості йому не займати…

Я дивилася на хлопця і думала: можливо, я все ще сплю і мені снитися сон? Ну, не може ж це бути правдою!

Але коли на тебе дивляться ось так: прохально, відданими очима і знизу вгору, стоячи на колінах, - це дуже давить на нерви. І сама не знаю, чому, я мимоволі кивнула. Лишень би він піднявся з колін! Відразу подумала, що поспішила, але Крістіан уже підвівся, схопив мене на руки і на радощах взявся кружляти навколо себе.

А за таких умов зовсім неможливо зосередитись!

Потім опустив мене на підлогу і поцілував. Да так гаряче, ледь не агресивно, як ніколи раніше. Не зупиняючи цілуватись, він поклав руку на моє стегно і почав повільно підіймати поділ сукні. 

Я відхилилася і різко промовила:

- Тобі не здається, що ми поспішаємо?

- Так, ти маєш рацію... Вибач! - прошепотів він з таким проникливим жалем, що я відразу забула цей епізод, і продовжила вперто вибиратися з його тісних як залізний обруч обіймів.

Зрештою, Крістіан відпустив мене і промовив:

- Зустрічаємось завтра тут, після опівночі, коли всі заснуть.