Глава 7. Тиха сімейна вечеря

З мого обличчя схлинула кров. Я відчувала на собі тривожні погляди Крістіана, але мені стало байдуже на нього і його почуття.

Обід пройшов немов у тумані. Я ніяк не могла зібрати думки в купу, при спробі зосередитись вони розбігалися врізнобіч ніби перелякані таргани.

Я намагалася їсти, хоч апетит і пропав, щоб не привертати до себе зайву увагу, та ледь не подавилася. Зрештою, плюнувши на ці жалюгідні спроби, просто мляво та задумливо водила виделкою по тарілці.

Родичі уже звикли до моєї мовчазливості та, сподіваюся, нічого не помітили. Або списали на хвилювання перед зустріччю із нареченим.

А після обіду я пішла до себе в покої, сподіваючись розібратися з усім цим безладом у своїй голові та житті.

Опустившись в крісло у вітальні, і втупившись поглядом у вікно, я задумалась.

Як вийшло, що мій наречений не Крістіан, а якийсь герцог Данайський? Адже я була впевнена у протилежному! Як можна було так помилитись?

Чи я так хотіла цього, що сама все вигадала?

Воістину: хто хоче бути обдуреним - буде обдурений. Або самообдурений, як у моєму випадку…

Але, з іншого боку, не на порожньому ж місці я все це нафантазувала! Що ввело мене в оману, окрім симпатії до Крістіана?

Почалося все зі слів графа, що наречений подбає про мою безпеку. Ось цікаво, як цей герцог про мене дбає, якщо за минулий після замаху тиждень, коли я ледь не загинула, я жодного разу його не бачила і навіть не чула про нього? Де він вештався увесь цей час? Хоч би листа написав чи що… Що це за відношення таке до власної нареченої? Я ще цього герцога не бачила, а він уже мне дратував! Точно якийсь байдужий старий пеньок, якому просто треба молода та гарна герцогиня щоб доповнити інтер’єр родового замку.

Так, щось я відволіклась. Що було далі?

Майже одразу почалися самовпевнені і наполегливі залицяння Крістіана, і оці слова, що йому можна мене цілувати.

А чому, власне, можна? Тому що вони з Евелін друзі дитинства? Така собі причина.

І звідки у нього скільки зухвальства? Я все таки чужа наречена! Втім, зрозуміло: він молодий, привабливий, і хоча є лише молодшим сином графа де Ґріонн, їхня сім'я заможна, а посада помічника Верховного мага - гарна заявка на успіх у майбутньому. Крістіан схоже звик, що дівчата розтікаються солодкою калюжкою від одного його схвального погляду. Місцевий Казанова!

Хтозна, можливо, в минулому була якась історія між ним та Евелін. І хоча їй було років десять, коли вона поїхала до монастиря, цілком могла мати місце дитяча закоханість. Йому, певно, лестило захоплення дівчинки. Надто вже він був переконаний що я впаду до його ніг!

Ще ці слова тітки: "Це ж Крістіан!". Немов у нього є якісь права. І фраза про те, що неодружені чоловік і жінка не повинні знаходитись наодинці. Я тоді ще подумала, що малось на увазі «поки не одружені». Але як виявилося, Амалія мала на увазі саме те, що власне сказала.

Тепер стала зрозумілою істерика Корделії та її розпачливе: «Чому все їй?». Уявляю собі: кузина без тями закохана у Крістіана, а тут з'явилася бідна, забута родичка і відразу ж перехоплює і герцога, і її таємне кохання!

Дивуюсь як Філіп з Амалією не помітили закоханість доньки. Хоча вона дівчина потайлива, а молодший син графа де Ґріонн - далеко не найблискучіша партія. Все ж таки не спадкоємець. Враховуючи становище сім’ї де Ларуа, кузина може претендувати на більш вигідні варіанти.

Але як же безглуздо я попалась! Як соромно!

Хіба ж можна бути такою дурепою?

Так, стоп! Самобичуванням горю не допоможеш.

Ну, переплутала наречених, з ким не буває?

А якщо серйозно, я надто розслабилась. Так не можна. Я чужа у цьому світі. Нікому не потрібна Ліна Смірнова, мене ніхто сюди не кликав. Я дозволила собі забутись та повірити, що це життя - моє. А це не так. Мені потрібно якнайшвидше повернутись додому. Я не можу покинути батьків, сестер і бабусю. Я вже досить сполохала це тихе болотце. Час валити звідсіля.

Ця думка збадьорила мене як стрибок з розбігу в ополонку в тріскучий мороз.

Поки я посипала свою нещасну голову попелом, настав час вечері та знайомства зі справжнім нареченим. Я шумно вдихнула, видихнула, трохи заспокоїлась і попрямувала на зустріч з невідомим.

Коли йшла сходами, почула знайомий стукіт молоточка і слідом звук дверей, що відчинялися. Потім привітний голос графа, який особисто зустрічав довгоочікуваного гостя, свого майбутнього родича та стримане вітання у відповідь. Баритон, я відзначила це швидше за звичкою. Коли спустилася вниз, дядько помітив мене і покликав жестом. Довелося йти.

Я підійшла до чоловіків, зробила кніксен перед гостем і привіталася.

Герцог холодно відповів, мазнув по мені поглядом і ледь помітно скривився.

І що йому так не сподобалось?

- Ви ж так давно не бачились! - зауважив Філіп, звертаючись до нас обох, і продовжив, - Якою красунею стала наша Евелін, вірно Райан?

- Не можу не погодитись, - байдуже відповів цей пихатий павич, навіть не глянувши на мене.

Мда… Як романтично… Все життя мріяла про такого нареченого!