Глава 5. Мірадейя

Маг-цілитель Жерар Арно виявився втіленням пунктуальності. Рівно в ту хвилину, як ми закінчили вечеряти і піднялися з-за столу, пролунав стукіт молоточка об вхідні двері. Незабаром, у супроводі дворецького, з'явився сам маг. Він був схожий одночасно на Гендальфа сірого і Дамблдора, такий же сивий та шляхетний старець, щоправда не з довгим волоссям, воно сягало йому плечей і було затягнуте у хвіст на потилиці. І одягнений відповідно моді цього світу - у білу сорочку, чорний сюртук і такі ж штани. Але загалом майже стовідсоткове влучення в образ мудрого чарівника. Він мені одразу сподобався.

Філіп представив нас один одному і ми піднялися в мої покої. Маг уже знав про замах та проблему з голосом. Дядько час не гаяв. І коли тільки-но встиг попередити?

Жерар оглянув мене магічним зором, приділивши особливу увагу шиї, і підтвердив слова графа про пошкодження зв’язок темною магією. Сказав, що вилікує, приклав руки до горла, і я відчула, як по ньому розтікається приємне тепло…

Потім продовжив:

- Але не поспішайте розмовляти. Хоча поки що ви й не зможете… Я попрошу, щоб вам приготували тепле молоко з медом, воно зігріє горло та пом'якшить зв'язки.

Краще б глінтвейн дали… Терпіти не можу підігріте молоко, особливо цю бридку плівку на ньому. Мене навіть пересмикнуло від огиди коли я собі її уявила.

Але я слухняно промовчала, а цілитель Арно повчав далі:

- Завтра можете говорити пошепки, але не перенапружуйтесь! Інакше голос знову зникне. Розмовляйте тільки за потребою, не базікайте зайвий раз. А поки мовчіть, я попереджу ваших родичів. Випийте цю настоянку, - він нахилився до свого саквояжу, який поставив на диван поруч з собою, порився у ньому і дістав пляшечку із прозорого скла з мутним вмістом, - вона відновлює сили та знімає біль. Пийте тричі на день до повного одужання. Ще у вас є суттєва втрата крові. Не критична, але треба більше відпочивати. Після того, як вам принесуть молоко, одразу лягайте спати.

Хіба ж можна нехтувати порадами такого чарівного лікаря? Тому я поводилась чемною дівчинкою і зробила все як він сказав. Після настоянки мене розморило. Не інакше як вони тут усі зі снодійною дією. І я солодко проспала всю ніч.

Вранці мене розбудила Софі, допомогла одягнутися і заплела. Що мені сподобалось у новому світі, так це те, що тут не було безглуздої моди на складні укладання та зачіски, залиті тонами лаку до хрусткого тріску. У юних дівчат, як я зрозуміла, популярні різноманітні плетіння волосся, що надавало їм ніжного та романтичного вигляду. Старші жінки, якщо судити по Амалії, віддавали перевагу простим і елегантним зачіскам.

Поки покоївка заплітала мене, я розглядала свою нову зовнішність, сидячи за туалетним столиком. До цього я не оцінювала її з погляду привабливості для чоловіків, але після вчорашніх захоплених поглядів Крістіана, придивилася уважніше. Симпатичне обличчя, великі зелені очі, темні виразні брови врозліт, довге блискуче каштанове волосся з рижинкою, легкий рум'янець і чуттєві губи. Нижня губа помітно більша за верхню, але це не псувало красу Евелін, навпаки, додавало родзинки.

Софі помітила з якою пильною увагою я розглядала себе у дзеркалі і привітно посміхнулася моєму відображенню:

- Ви така гарненька! - видихнула вона з таким мрійливим та трохи заздрісним виглядом ніби думала: "Ось мені б так ...".

Я відповіла їй із вдячною посмішкою:

- Софі, ти теж дуже мила.

Ось хто нас похвалить, якщо не ми самі себе? Моя помічниця, схоже, теж про це подумала і ми разом пирснули зі сміху.

Коли я спустилася в їдальню, дядька уже не було, він поїхав у справах раніше, тому снідали ми тісною жіночою компанією. Їжа була смачною і солодкою: ще теплі млинці, запашний чай, та свіжі ароматні булочки з вершковим маслом та апельсиновим конфітюром.

Згодом ми вирушили до столиці королівства, Амідеї, у літньому відкритому ландо, і я з цікавістю розглядала околиці. Їхали близько години ґрунтовою дорогою уздовж лавандових полів та виноградників. Столиця виявилася схожою на провінційне європейське містечко: акуратні одно та двоповерхові будинки, що потопали у соковитій весняній зелені, величні білі храми, строкаті багатоголосі ринки, старовинні фонтани, широкі канали, кам'яні арочні мости. Багато ароматів, але найбільше виділялися запахи квітів, піднятого каретами і перехожими пилу, та свіжої ранішньої випічки. Звуків теж було безліч: веселий цокіт копит по бруківці, розмови, сміх і окрики дітвори та дорослих, кудахтання курей. Бадьорий галас ранкового міста.

Ландо - це звичайно не віз, ресори пом'якшують тряску, але постійне коливання вгору-вниз і з боку в бік втомлює. Злазиш з неї, а залишається відчуття що ще їдеш, усередині все так і тремтить. Тому, коли я вирвалася на волю, захотілося плакати від щастя, що це випробування скінчилося. Але одразу починалося нове, під назвою шопінг: походи по магазинах, нескінченні примірки, вибір та купівля суконь, туфель, капелюшків та спідньої білизни.

Тут варто розповісти про тутешню моду.

Вона невловимо була схожа на моду епохи Людовіка XIV своєю розкішшю і яскравістю, але в той же час сильно відрізнялася. Сукні шилися з дорогих тканин і прикрашалися вишивкою та мереживом. Але без надлишку рюш, бантів, стрічок та оборок. Вони виглядали красиво і навіть стильно. Спідниці, пишні та довгі, струменіли від талії, але при цьому кринолінів не було, сукня сама тримала потрібну форму. Особливості пошиття чи магія, не знаю.