Глава 4. Знайомство із сім'єю

Коли ми під'їжджали до замку, граф попросив мене не говорити його дружині про замах, щоб не лякати її. Потім, віч-на-віч і в спокійній обстановці, він сам усе розповість. Також сказав, що відправив магічною поштою їй листа, в якому написав що я хворіла і тепер не можу розмовляти. Ларингіт у мене начебто.

За час дороги, все тіло заніміло і нило. Що сказати: карета - далеко не найкращий спосіб пересування...

Уже вечоріло, коли я побачила величний і вишуканий замок зі світлого каменю з круглими вежами, перший поверх якого був увитий плющем. Він був весь такий казковий як із картинки. Замок оточував доглянутий зелений газон, і клумби з білими, рожевими та червоними трояндами. А дзвінкий фонтан із витонченною статуєю русалки прямо навпроти парадного входу, радував погляд.

Я мимоволі ахнула. Впевнена, жити у такій красі - суцільне задоволення.

Карета зупинилася, граф подав мені руку і допоміг спуститись. Біля широких сходів, що вели до входу в замок, нас уже зустрічали дружина та дочка мага.

Амалії я б дала років сорок, не більше. Поруч із невиразною дочкою вона здавалася старшою подругою. Графиня була вродливою жінкою: темноволоса, з правильними рисами, легким рум’янцем та чітким овалом обличчя, і тільки якщо придивитися можна було б помітити дрібні зморшки в куточках глибоких карих очей. Елегантно одягнена, висока, з прямою поставою та гордо піднятою головою, вона тримала себе з аристократичною гідністю. Моя нова тітка зустрічала нас стримано, але привітно.

Графиня звернулися до чоловіка на ім'я і я нарешті дізналася, що його звуть Філіп.

Корделія ж була зовсім не такою привабливою як її мати: темно-русява, бліда, зі злегка помітними темними кругами під очима, худорлява і якась незграбна. Але найголовніше - її сильно псував кислий і нудний вираз обличчя. Хоча я б не назвала кузину непоказною. Якби не контраст із квітучою Амалією та пісна міна, була б ще нічого. Деякі дівчата навіть не здогадуються як прикрашає посмішка.

Ця парочка виглядала досить дивно: молода, повна енергії мати, і дочка, похмура як стара бабця, що прожила довге і сумне життя.

Корделія зміряла мене важким недружелюбним поглядом, а на її обличчі відобразилась гримаса невдоволення і досади. Їй явно не сподобалося те, що вона побачила. Але що? Чи я знову чогось не знаю?

Мене це здивувало, я не чекала такого прийому від родички, тим паче ровесниці. Особливо враховуючи, як я вважала, доброзичливий характер Евелін і її приємну зовнішність.

Я мило посміхнулася, але зрозуміла, що від мене все одно чогось чекають і присіла в реверансі. Здається, вгадала, і сподіваюся все зробила правильно. Як в історичних фільмах бачила, так і повторила. Згадала сцену зі старого фільму «Анжеліка», де Мішель Мерсьє плавно і граційно присідає перед королем і проникливо дивиться у вічі.

Якщо щось зробила неправильно, сподіваюся спишуть на виховання у монастирі. Кому там потрібні ці реверанси?

Але начебто впоралась. Фух… Видихаємо.

Далі було простіше - я мовчала, бо й досі звуку нормального не могла з себе витягти. Говорили переважно леді. Я ж використала уже відпрацьовану тактику - посміхаюся та мотаю на вус. 

Жінки не довго розважали нас розмовами, оскільки як правильно помітила графиня - ми виглядали втомленими після поїздки. Тож стандартна програма: як пройшла дорога? Декілька слів про погоду і таке інше. Коли розшаркування скінчилися, мене познайомили з покоївкою Софі. На вигляд вона була трохи старшою за нас з Корделією і видалась мені приємною. Графиня сказала, що вона прислуговуватиме і мені і кузині.

Ми зайшли в замок і служниця повела мене до виділених кімнат. Дорогою я з цікавістю розглядала обстановку. Вона була розкішною і трохи вичурною, вся у біло-золотих тонах: гармонійно підібрані меблі та різноманітні вази з пишними білими та рожевими трояндами, картини і портрети у важких різних золотистих рамах, витончені фарфорові статуетки і пухнасті килими, в яких ноги, здавалось, утопали по щиколотку. Очі насолоджувались і одночасно розбігались від кількості красивих речей. Замок був приємним, просторним і відображав статус господарів як представницька візитівка.

Покої мені сподобалися: світлі та затишні, з меблями у нейтральних пастельних тонах, вони складалися з невеликої вітальні, спальні та ванної кімнати.

Покоївка приготувала ванну з ефірними оліями, після чого я перейнялася до неї щирою вдячністю і симпатією. Яке ж це задоволення - поніжитися в запашній теплій воді після довгої поїздки! Але довго розслаблятися не вдалося. Софі сказала, що за годину подадуть вечерю, а Корделія зайде за мною і ми разом підемо до їдальні. Кімнати кузини були поруч. І до того часу ще треба одягнутися і причесатися, тому довелося вилізти з цього благодатного місця, плестися за служницею і робити що скаже.

Софі дала сукню, яку пожертвувала… себто подарувала мені Корделія. Виглядала вона краще за ті, що я привезла з монастиря: блідо-зелена, з м'якої та приємної на дотик тканини, прикрашена мереживом на горловині, рукавах і подолі.

У нас з кузиною схожа статура – ​​середній ріст, худорлявий стан. Щоправда, я виглядаю дещо спортивнішою. Може Евелін працювала у монастирі тому виглядає здоровішою? Я тут же подумала, що продовжу займатися йогою вранці, щоб не перетворитися на зразок юної аристократки, а кажучи просто - на бліду неміч. Тіло, звісно, не моє, але це не привід його запускати!