Легковажна наречена

Глава 1. В якій все ще було добре

Чи закохувались ви так сильно, щоб покинути сім’ю, налагоджене життя, роботу, друзів і помчати за тридев’ять земель за чоловіком своєї мрії?

Ось з моєю подругою Нікою так сталося. Вона дівчина гаряча і трохи безшабашна. 

Не те що я.

Треба ж було так помилятися!

Адже я вважала себе людиною розумною і розсудливою. Щоправда, наступні події та мої вчинки змусили сильно засумніватись у цьому.

 

Але про все по порядку.

Сонячного липневого ранку в перший день пристрасно очікуванної відпустки за вікном на лавці точили ляси бабусі і гасали та верещали діти. Але я все рівно спала би до обіду, як завжди у вихідні, якби не дзвінок скайпу.

Знову забула вимкнути ноут на ніч…

Я глянула на екран і побачила що це дзвонить Ніка, а отже, можна не розчісуватись! І заспано клацнула на значок дзвоника.

- Яка ж ти соня! - засміялась подруга, побачивши мене.

Її забавляв мій скуйовджений сонний вигляд і рожева піжамка в Мікі Маусах. - Не віриться, що уже завтра побачимось?

Я ліниво позіхнула, киваючи в відповідь. 

З Нікою ми дружимо з дитсадка. Скільки усього було пережито за ці двадцять років! Школа. Універ. Бальні танці. Перше кохання. Та й далеко не перше… Моє захоплення музикою і створення дівчачого рок-гурту “Кривава Мері”. Тусовки на фестивалях. Робота та спільна оренда квартири після закінчення ВУЗу. 

І тільки її шлюб розлучив нас ось уже на рік.

А історія була така: Ніка познайомилася з Маратом, партнером її батька з бізнесу, два роки тому. Це було кохання з першого погляду і почалалося: часті прильоти хлопця до подруги в гості, довгі розмови по скайпу та безкінечні переписки в телеграм. Уже за півроку Марат як справжній рішучий і гарячий чоловік зі сходу зробив Ніці пропозицію. Необхідність їхати в іншу країну її не зупинила. Ніка взагалі не з лякливих. Велика та дружна родина чоловіка тепло прийняла її, особливо численні балакучі родички. Подруга старанно вчила нову мову та вникала в екзотичну культуру. Але все рівно сумувала за минулим життям і звичайно ж за мною. Ми зідзвонювалися, але не так часто, як хотілося, і все це було не те. Тому кілька місяців тому на мій день народження Ніка подарувала квитки на літак. Подарунок зайшов на ура, мандрувати я люблю, і відтоді з нетерпінням чекала на цей день.

- Я все продумала, розважальна програма у нас буде насичена. На море теж поїдемо, яка ж відпустка без моря, чи не так? - діловито почала подруга. – О! Ще познайомлю тебе з друзями Марата, вони тобі сподобаються, от побачиш! Впевнена, у себе таких не знайдеш. Зачаруєш, закохаєшся, заміж вийдеш і залишишся тут зі мною!

Починається… Ця геніальна у своїй свіжості та оригінальності ідея, що мені пора заміж, викликала відчуття оскоми на зубах, легке роздратування та бажання відмахнутися як від настирливої мухи. Не так давно вона стала улюбленою темою обговорень за нашим сімейним столом і розвивали її мама з бабусею. Наполегливо нагадували, що час іде, мені вже не вісімнадцять, і що в такому віці у батьків уже була я, а в бабусі та дідуся – мама і дядько Ярослав.

Тато єдиний вважав мене своєю маленькою дівчинкою, і не розумів навіщо взагалі мені те одруження. Але на боці жінок була більшість, тому він мовчав і щоб не втягуватися в конфлікт, намагаючись одразу зникнути з поля зору коли заходила про це мова. А сестри-близнючки, Христина та Альбіна, з величезним задоволенням спостерігали наші суперечки і тихо раділи, що їм ще рано думати про шлюб.

Тепер і Ніка за мене взялась!

От чому всіх так хвилює моє особисте життя? Вірніше його відсутність…

Я закотила очі:

- Ніка, ти смієшся? Не хочу заміж. Мені лише двадцять п'ять! Я мрію побачити світ, зробити кар'єру.

Подруга розчаровано зітхнула:

- Лінка, Лінка, а в тебе все вітер у голові!

Так і є. Ніка добре мене знала та дивилася в корінь.

Я підіграла їй:

- А хіба можна приручити вітер?

Вона засміялася:

- А ти - поетеса!

- Угу, часом находить…

- Але знаєш, - замислилась подруга. - Думаю, можна. Якщо вітер сам захоче скоритися.

- І перетвориться на легкий бриз?

- Ловиш на льоту! - зробила захоплені очі ця звідниця.

- Так ось до чого ці хитрощі з квитками! Ти підступна дівчина, Вероніка…

Замислившись, я додала уже серйозно:

- Розумієш, східна культура мені чужа, я людина із західним поглядом на життя. Фемінізм, рівноправність, свобода і таке інше…

- Господи, Ліна, звідки в тебе все це сміття в голові? - застогнала Ніка. - Хоча... Я теж так думала поки з Маратом не познайомилася. От потрапиш у свою східну казку і повертатися не захочеш!

- А як же моя мрія збирати стадіони? – я нагадала про свою закинуту музичну кар'єру.

- Стадіони я організувати не зможу, але пригоди гарантую! - весело підмогнула мені Ніка.

Настрій був чудовий і сперечатися з подругою не хотілося:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше