8 Глава Єва

     З самого ранку моє авто стояло біля готелю, де тимчасово проживав Адам. Я в повній бойовій готовності: волосся заплетене у вільну косу, на обличчі ніжний макіяж, одягнена у короткий сарафан з квітковим принтом, а на шиї красується подарована підвіска. В багажнику вже лежала спакована для подорожі валіза. Левандовський ще не знає, що я тут, тому мій прихід буде для нього сюрпризом.

     В мене на рецепції працює знайомий хлопчина, тому я точно знаю, що Адам знаходиться в своєму номері. Поправила зачіску і вийшла з авто. Піднялася ліфтом на потрібний поверх і постукала в двері Адамового номера. Він відчинив і здивовано глянув на мене, все так, як я планувала.      

- Привіт! – весело привіталася. – Ти вже готовий до подорожі? Хоча судячи з того, що ти навіть ще не одягнувся, то мабуть ще ні, - окинула Адама поглядом, адже на ньому були лише шорти. Красунчик, але з інтимом доведеться почекати.

- Привіт! Я завжди готовий. – спокусливо посміхнувся він.

- Чому в чоловіків на думці лише секс? – сказала і закотила догори очі та перевела тему. – Ти вже снідав?

- Ще ні, а ти?

- Також не встигла, - заперечливо похитала головою. – Давай, одягайся, йдемо поснідаємо, а потім поїдемо, бо дорога далека.

- Ну ми ж можемо по дорозі десь зупинитися, - зиркнув на мене Адам. – В мене гнучкий  графік, - підморгнув.

- Ходімо, а то ми з такими темпами і до обіду не виїдемо.

Адам хотів брати авто на прокат, але я запропонувала поїхати моєю машинкою і він погодився. Після сніданку ми рушили у нашу подорож.

- Ти бувала на Львівщині? – поцікавився Адам.

- Проїздом, - відказала я.

- Отже, по суті не була, - констатував він. – Тоді, для тебе ця подорож буде також відкриттям.

- Можна і так сказати, - знизала я плечима і запитала: - А чому ти вирішив взяти мене з собою?

- Просто захотілося, - сказав Адам. – Я звик робити те, що мені хочеться.

- М-м-м, зрозуміло, - зиркнула на нього. – А тебе не бентежить те, що я заважатиму твоєму возз’єднанню з родиною?

- Мене це абсолютно не хвилює, - сказав Адам. – Крім того, для зручності, ти для усіх будеш моєю дівчиною.

- Гаразд, - погодилась я. Адам мій клієнт і готовий щедро заплатити за мою роботу, тому чому б ні. Хоче, щоб я його супроводжувала, то будь ласка.

По плану ми маємо спершу поїхати в Золочів, містечко, де живе рідня Адама, а потім ще на декілька днів до Львова. Адам сказав, що сам кермуватиме, тому я сиділа поруч на місці пасажира. Для мене це було трохи дивно, адже звикла сама їздити і раніше нікому не довіряла свою «крихітку».

Дорога до місця призначення довга, більше п’яти з половиною годин. Ми мали багато часу, щоб поговорити. Адам досить цікавий співрозмовник. Він розповів мені про свою сім’ю та роботу.    

- А в тебе є сім’я? Маю на увазі батьки, брати, сестри? – запитав він.

- Мої батьки трагічно загинули п’ять років тому, - сказала і додала: - Я одна була одна дитина в сім’ї, тому більше рідні не маю.

- Вибач…, - знітився він. – Співчуваю…

- Дякую, - відказала я.

- Важко мабуть залишитися без батьків? – промовив він.

- Я вже звикла, - знизала плечима.

Адам говорив щиро, але мені не хотілося розповідати йому про себе. Я не звикла жалітися на життя. Для мене найгіршим почуттям – є почуття жалості. Жаліють слабких, а я сильна. Зрештою, навіщо Адаму знати мою біографію? Скоро наші шляхи розійдуться, адже він просто клієнт.

- Може зупинимось на заправці і вип’ємо кави? – запропонував він, змінюючи сумну тему.

- Чудова ідея!

На вулиці стояло декілька столиків в затінку дерев.

- Сідай за столик, а я принесу каву, - сказав Адам. – Тобі з молоком і без цукру?

- Так, - кивнула я. Здавалось би дрібниця, але приємно, що він запам’ятав яку каву я люблю.

Окрім кави Адам ще купив хот-доги. Звісно не дуже корисна їжа, але інколи можна. Я стараюся правильно харчуватися та коли є час займатися спортом, проте інколи роблю для себе ось такі «завантажувальні» дні.

- А де ми будемо жити? У твоїх родичів? – поцікавилася я.

- Ні, я не хотів створювати їм проблем, тому попросив Олега забронювати нам номер в тамтешньому готелі, - пояснив він.

- То ми житимемо в одному номері? – запитала я.

- А тебе це напружує?

- Ні, все гаразд, - знизала плечима я.

По дорозі нам траплялися міста і села. Цікаво було спостерігати за мальовничими куточками України. Я спіймала себе на думці, що хотіла би більше подорожувати рідною країною і побувати хоча б в обласних містах.

- Про що задумалася? – поцікавився Адам, перервавши мої думки.

- Та так…ні про що…, - розгубилася я.

- Якщо не хочеш відповідати, то я не наполягаю.

- Та це не секрет, - відказала я. – Просто подумала, що хотіла б більше подорожувати.