7 Глава Єва

Ми домовилися з Кларою разом поснідати і з самого ранку піти в спортзал.

- Ти що, хвилюєшся? – запитала я, помітивши, що Клара трохи нервує.

- Так, - кивнула вона.  

- Чому? – здивувалася я.

- Не знаю…А що, якщо в мене не буде виходити?

- Для того і  є тренер, - відказала я. – Не хвилюйся, у тебе все вийде!

Після сніданку ми поїхали в спортивний комплекс, де Стас тренував навикам самооборони. Я познайомила з ним Клару і  мені здалося, що між ними пробігла якась іскра. Хоча я можу помилятися, але те, що Клара йому сподобалась, то сто відсотків. Бідний хлопець, він ще не знає у що влип, хоча… Може саме сьогодні Клара віднайшла своє кохання, хтозна.

Залишила Клару в спортзалі і поїхала до себе на квартиру. Сьогодні робітники мають встановити душову кабіну і все – квартира повністю готова. Нарешті я зможу вже переїхати до себе. Аж не віриться! Думала, що цього тижня вже переселюся, проте доведеться трохи почекати, оскільки маю їхати з Адамом.

Робітники врахували всі мої побажання і зробили все так, як я хотіла. Я сплатила їм кошти за роботу і вони пішли. Деякі речі я все таки вже встигла привести і зараз вирішила усе розкласти на місця. Щоб було веселіше, то увімкнула приймач і під пісні улюблених виконавців взялася до роботи. Відчинила вікна, щоб провітрити приміщення і підлила вазони, я вже встигла купити декілька. Дія мого контракту розпочинається лише завтра, тому сьогодні хочу посвятити день наведенню ладу у своїй квартирі.   

Я навіть не помітила, як за роботою швидко проминув час. Прибирання трохи втомило мене, тому готувати вечерю геть не хотілося. Замовила собі піцу з доставкою додому, а поки її не принесли, вирішила швидко прийняти душ, заодно і випробою нову душову кабіну. Я ще не встигла принести свій халат, тому після душу одягла довгу футболку.

Вийшла в коридор, бо мені здалося наче хтось постукав у двері. Цікаво, хто ж там прийшов, адже в мене є домофон. Відчинила двері і оторопіла, бо на порозі стояв Адам.

- Привіт…, - здивувалася я.

- Привіт! – посміхнувся він і окинув мене пожадливим поглядом. Я вже звикла до таких поглядів, тому сприймала їх, як  само собою зрозуміла річ. Проте від його погляду мені стало аж надто спекотно. – Впустиш?

- Проходь, - відступила в сторону, пропускаючи Адама. – Як ти дізнався де я живу? Це питання мене цікавило дуже сильно, адже я не повідомляла йому своєї адреси.

- Хто шукає, той завжди знайде! – відказав він. Ох чоловіки!

Мене почало дратувати те, що він ось так нахабно вломився у мій особистий простір. Ця квартира – моя фортеця, місце мого відпочинку, мій особливий куточок, який не хочу ні з ким ділити. Адам лише мій клієнт і я не хочу, щоб тут щось нагадувало мені про нього.

- Ти злишся на мене? – запитав, немов читаючи мої думки. Я зайшла на кухню і увімкнула електрочайник. Зробила це автоматично, мабуть просто щоб чимось себе зайняти і заодно придумати відповідь на запитання.

- Так! – з викликом глянула на нього. Не хочу розповідати Адаму про те, що мене насправді турбує. Проте є ще одне питання, яке не дає мені спокою. – Чому не попередив мене про поїздку? Чи ти вирішив, що раз платиш гроші, то мене можна не ставити до відома?

- Я не думав, що для тебе це так принципово, - спокійно відказав він.

А і справді, чому мене це так зачепило? Та тому, що не хочу, щоб Адам ставився до мене, як до підстілки. Хоч і мої послуги платні, проте він має поважати мене. Нікому раніше не дозволяла принижувати себе і Левандовський не виключення. Він ще не знає з ким зв’язався. Думає, що все купується і продається. Не буду сперечатися, гроші зараз мають велику вагу, проте завжди потрібно залишатися людиною.

- А знаєш, ти маєш рацію, все гаразд, - посміхнулася я, вдавши, що і справді все добре.

- Точно? – перепитав він. Він щось запідозрив та нехай, це не мій клопіт.

- Так, не переймайся, - махнула я рукою і перемінила тему. – То чому ти прийшов? Наш договір вступає в силу лише з завтрашнього дня, чи не так?

- Так, з самого ранку, - уточнив він.

- Тоді, до завтрашнього ранку, - відказала і демонстративно поставила на стіл лише одну чашку. Нехай не думає, що раз заплатив, то може у будь-який час завалюватися до мене додому.

- Навіть чаю мені не запропонуєш? А я до речі, до тебе з подарунком приїхав, - сказав Адам. Він витягнув з кишені джинсів маленьку коробочку і поставив на столі. – Це тобі!

- Дякую, - відказала, навіть не глянувши, що в середині. Наївний, думає, що лестощами і подарунками зможе зробити з мене свою маріонетку. Я не збираюся порушувати правил ні своїх, ні контракту. – Окрім того, в мене сьогодні вихідний і я хочу його провести так, як я цього забажаю. 

- А я от дуже бажаю твоєї компанії. Адам в притул підійшов до мене і провів пальцем по моїй шиї. Немов тисячі голок впилися в місце його дотику. По тілу миттю пронеслася гаряча хвиля бажання. Він стиха запитав: – Невже ти не сумувала за мною?

- Я ніколи не змішую роботу з почуттям, - сказала я, намагаючись не видати свого бажання.

- Та невже? – розсміявся він. Мабуть відчув, як я затремтіла від його дотику.