4 Глава Єва

Вийшла з авто і ще здалека помітила його. Вечоріло, вже увімкнули ліхтарі, тому все здавалося більш таємничим. Він з цікавістю розглядав мене, а я йшла повільно назустріч і дивилася на нього. Що ж, мушу визнати, що в живу він ще красивіший, ніж на фото.

Був одягнений у строгий чорний костюм, на білосніжній сорочці красувався яскраво-червоний метелик, якраз в тон моїй сукні. Хоча його очі прикривала чорна маска, все одно я відчула палкий погляд, що спопеляв кожен шматочок мого тіла. Ох, від того погляду мені стало аж спекотно.

Ми привіталися і зайшли в середину ресторану. Приміщення ресторану просторе та світле. Ресторан недавно збудований, тому мені ще не доводилося тут бувати. Тут все дуже гарно та вишукано. Під час розмови виявилося, що я маю бути не просто супутницею, а зіграти роль нареченої Адама. Він хоче отримати в ділові партнери якогось бізнесмена з Японії, а той в свою чергу співпрацює лише з одруженими бізнесменами, бо вважає їх більш відповідальними.  Як на мене, цілком дивне ставлення до ведення бізнесу, але спробуй зрозумій тих японців.

Та як би не було, перспектива стати на вечір нареченою Адама мене не надто тішила. Я трохи хвилювалася через те, чи не буде серед гостей моїх колишніх клієнтів. Не хочу, щоб під загрозою була моя кар’єра та звання елітної куртизанки. Адам не перший і не останній мій клієнт, а ось зароблену репутацію можна втратити, як би дивно це не звучало, враховуючи мою професію. Проте я добре пам’ятала про те, що Ельвіра сказала виконувати будь-які бажання клієнта і я змушена була погодитися на цю авантюру за додаткову винагороду звісно.

Мене цікавило питання чому Ельвіра мені нічого не розповіла про те, що я маю бути в особливій ролі. Оскільки моя дорога начальниця також була присутня на цьому благодійному вечорі, то при першій кращій нагоді я поцікавилась про це в неї.

- Я сама про це дізналася перед початком заходу, - відказала вона. – До того ж, яка тобі різниця?

- А якщо тут є мої колишні клієнти?! - стиха запитала я.

- Ти ж не будеш привселюдно оголошувати, що є нареченою Левандовського. Крім того, тут немає твоїх колишніх, тому можеш не хвилюватися, - запевнила Ельвіра. – Все, йди, не варто заставляти чекати свого нареченого, - підморгнула до мене вона.

На благодійному вечорі було багато книг та картин, які гості могли придбати. Адам також придбав картину. На ній була зображена троянда, огорнута полум’ям вогню.

- Ця картина схожа на тебе, - сказав він. – Така ж красива та пристрасна.

- Тепер ти завжди згадуватимеш мене, дивлячись на неї, - зауважила я.

- Так, маєш рацію, - посміхнувся він. – Тобі також потрібно придбати щось таке, щоб нагадувало про мене.

- Купи для мене ось цю збірку віршів, - запропонувала я і вказала на книгу з чорно-білою палітуркою.

- Любиш вірші? – здивувався він.

- Так, особливо про кохання, - відказала я.

- Ти віриш у кохання?

- Вірю, що воно присутнє лише у віршах та романах.

- Ти ніколи нікого не кохала? – запитав Адам.

- Ні, моя професія забороняє мені це, - посміхнулася я.

- Але ж серцю не накажеш, - пошепотів він, нахиляючись до мене.

- Досі мені це вдавалося і так буде надалі, - так само стиха відказала я.

Адам познайомив мене з своїм потенційним бізнес партнером. Це виявився старший чоловік з пронизливим поглядом та гострим розумом, таке враження, що через свою маску він бачить мене наскрізь. Потім до нас приєдналася його дружина Кейко. Жінка була також вже немолодою, але на відміну від чоловіка, з приємним голосом та доброю посмішкою. З нею було легко спілкуватися тому, щоб не заважати чоловікам, ми вирішили посмакувати смаколиками і підійшли до фуршетного столу.

Поки ми пили каву з тістечками, Кейко розповіла мені про своїх дітей та внуків. Виявляється у неї четверо дітей і десять онуків. В мене ніколи не було такої великої родини, але я завжди мріяла мати хоча б брата або сестру. Проте це неможливо та і зрештою я вже навчилася жити сама і розраховувати лише на себе.   

- А у вас велика сім’я? – поцікавилася Кейко.

- Ні, мої батьки трагічно загинули п’ять років тому, тому я сирота, - чесно призналася я.

- Як шкода, мої співчуття, - розчулено промовила вона.

- Дякую, я вже змирилася з їх втратою.

- Добре, що у вас є Адам, - сказала вона. – Чоловік має бути опорою для своєї дружини, дбати і оберігати її. Схоже, що Адам саме такий чоловік.

- Так, - посміхнулася я, приховуючи за милою посмішкою огидну брехню. Мені зовсім не хотілося обманювати її, проте я не маю права втручатися в чужі справи. Бажання клієнта – закон.

Благодійний вечір підходив до завершення і Ічі з Кейко запросили нас з Адамом завтра на вечерю. Адам відразу погодився. Мене обурило те, що він не порадився зі мною. В контракті передбачено, що я проведу з ним лише цей вечір, ну, можливо, і ніч, але не більше. Адам сказав, що заплатить за додаткову роботу, але я не встигла відповісти, бо мене покликала Ельвіра.

- Що трапилось? – запитала я, підійшовши до неї.

- Я випадково почула вашу розмову з Адамом, - сказала вона. – Хочу тобі нагадати, що ти маєш виконувати усі його просьби.