3 Глава Адам

Я дуже зрадів, коли мені випала нагода поїхати в Україну. Це моя друга батьківщина, оскільки по мамі я на половину українець. Хоч народився і живу в Польщі, проте дуже люблю Україну і вільно розмовляю українською мовою.

Моя мама народилася у невеличкому містечку на Західній Україні. Я неодноразово бував в цій країні, але ніяк не випадало нагоди поїхати в рідне місто моєї мами. Можливо цього разу мені пощастить це зробити, адже вона завжди з такою любов’ю згадує про своє минуле.

Своє дитинство і юність мама провела в Україні. Після закінчення школи вступила в університет у Варшаві. Потім пішла на роботу, вийшла заміж і так залишилась жити в Польщі. Мамині батьки з часом також переїхали до Польщі, тому ми поступово втратили зв’язки з усіма родичами, що залишились в Україні.  Та як би не було, я завжди з задоволенням їду сюди.

Цього разу я вирішив трішки довше затриматися в Україні, оскільки дуже хочу потрапити в рідне місто моєї мами. Проте окрім запланованої подорожі ще маю ділові зустрічі з своїм українськими партнерами та запрошений на благодійний вечір. Для мене це важлива подія, оскільки хочу реалізувати деякі свої плани. Йти на цей захід потрібно в супроводі дами. У мене немає дівчини, адже майже весь час присвячую роботі. Крім того, серйозні стосунки це не для мене та заради мети я готовий стати справжнім джентльменом.

Вирішити проблему з супутницею мені допоміг організатор заходу, який і був моїм діловим партнером. Він повідомив, що знайшов дівчину з фірми, що займається ескорт-послугами. Не скажу, що я був у захваті від цієї ідеї, проте Юрій Петрович запевнив, що власниця фірми його добра знайома, а дівчина справжня професіоналка своєї справи. Цікаво, що саме він мав на увазі? Зрештою благодійний вечір вже скоро і я особисто зможу оцінити її професійні якості.

Обов’язковим аксесуаром благодійного заходу була наявність маски у всіх запрошених гостей. Як на мене, дивна умова, але так навіть цікавіше. Оскільки про маскарад мене попередили заздалегідь, то я придбав маску ще перед приїздом в Україну.

На час перебування в Києві зупинився у готелі. Снідав і вечеряв зазвичай в ресторані готелю і сьогоднішня вечеря не була виключенням. Я сидів біля вікна і насолоджувався вишуканою вечерею, коли мені прийшло повідомлення від незнайомого абонента.

«Привіт, мене звати Єва. Я твоя супутниця на благодійному вечорі», - писала незнайомка. – «Пропоную зустрітися безпосередньо на місці проведення заходу. Ти згоден?»

«Так, але як я тебе впізнаю?» - поцікавився я.

«Я буду в червоній сукні з червоною трояндною в руках», - відписала вона. Стільки червоного кольору, схоже, мені трапилась гаряча штучка. Мене вона зацікавила, захотілося подивитися на неї, проте доведеться почекати.

Останні дні видались насиченими та плідними. Мене так поглинула робота, переговори і зустрічі, що навіть втратив лік часу.

- До вечора, - промовив на прощання Юрій Петрович.

- Так, до скорої зустрічі, - кивнув я, розуміючи, що геть забув, що благодійний вечір відбудеться саме сьогодні.

Коли повернувся в готель, то швидко привів себе до ладу і поїхав у місце, де відбуватиметься захід. Це виявився розкішний ресторан неподалік від Маріїнського палацу. Почало вечоріти, місто огорнули сутінки. До ресторану періодично під’їжджали автомобілі, що привозили поважних гостей. Оглядаюся навколо в пошуках своєї «Ledi іn Red», проте її ніде не видно. Я вже хотів зателефонувати до неї, але помітив, як до ресторану під’їхала червона Мазда. Чомусь навіть не сумніваюся, що це Єва. І справді, з автомобіля вийшла дівчина у довгій червоній сукні з трояндною в руках.

Перед тим, як підійти до неї, дозволив собі трохи роздивитися її. По оголених плечах хвилями розсипалося волосся відтінку темного шоколаду, червоний шовк підкреслював осину талію та спокусливі вигини тіла. На жаль, широка маска приховувала її обличчя. Проте це тимчасове явище, зовсім скоро я скину з неї цю маску і не лише її.

- Привіт, Єво! – привітався  і поцілував її руку. – Радий знайомству.

- Привіт, я також! – посміхнулася вона.  – Ходімо?

- Так,  - погодився я і подав їй руку.

Вона невимушено йшла поруч, складалося враження, що ми вже давним-давно знайомі. Цікаво, як вона поводитиметься в присутності моїх ділових партнерів, особливо того, що мене найбільше цікавить?

Справа в тому, що на сьогоднішньому заході присутній один дуже впливовий бізнесмен з Японії – Ічі Танака. Я вже давно за ним полюю і мрію, щоб він став моїм діловим партнером, проте він постійно вислизає від мене. Нещодавно я дізнався, що Танака підписує договори про співпрацю лише з серйозними бізнесменами. Ічі вже за п’ятдесят і він з тих японців, які дотримуються усіх традицій та цінують сімейні цінності.  На його думку, лише сімейні люди можуть мати серйозний бізнес, бо вони дбають не лише про себе, а і про свою сім’ю. Я вирішив вбити два зайці одним пострілом, коли погодився взяти участь у благодійному вечорі. По-перше, це чудова нагода познайомитись з новими людьми, а по-друге отримати нового ділового партнера. Залишилось лише, щоб Єва впоралась з своєю роллю.

- Як гадаєш, впораєшся з сьогоднішнім завданням? – поцікавився я.

- Залежно, що саме ти розумієш під цими словами, - зиркнула на мене вона.

- А хіба Юрій Петрович не попереджав тебе про те, ким ти будеш для мене сьогодні?