Замість епілогу

- Легковажна моя, я вдома, - гучно кричав Олег з порогу нашої квартири, - З річницею тебе, кохана. З дерев’яним весіллям.

Вручив мені величезний букет гладіолусів, приправляючи вітання поцілунком. Як же я обожнюю його солодкі поцілунки. Вони бувають різні: пристрасні, ніжні, нетерплячі, турботливі, співчуваючі, розуміючі, навіть сердиті. І такі, що говорять: кохаю тебе до нестями. Завжди радо відповідаю на кожен з них.

Сьогодні рівно п’ять років, як я легковажна. Легковажна Ольга Василівна, кохана дружина і турботлива мама Легковажної Віри Олегівни. Як же я сміялася, коли Олег пояснив мені свою останню фразу, сказану Єгорові на його коментар про мою легковажність. Довго і голосно сміялась, а потім серйозно відповіла «Так, я згодна». Згодна взяти його прізвище і офіційно стати Легковажною. Одружилися ми через місяць, відгулявши скромне весілля на десять чоловік. А ще через рік на світ з’явилась ще одна легковажна особа, наша маленька донечка. 

Я теж маю подарунок для коханого на нашу п’яту річницю шлюбу. Дістаю з кишені маленьку дерев’яну коробочку, перев’язану червоною стрічкою. Вручаю, пильно спостерігаючи за його реакцією. Вираз його обличчя змінюється, щаслива усмішка осяює його обличчя щойно він усвідомлює, що там свідчення про те, що скоро на одного легковажного на планеті стане більше. 

- Ти найлегковажніша з усіх легковажних, - це давно мій улюблений комплімент, якщо він звучить з вуст Олега, звичайно. Він вкладає в нього особливий зміст, не той, що в словнику. – Я страшенно збентежений і страшенно радий, - цілує, як уміє тільки він, - Кохаю тебе до нестями.

- І я. І я кохаю тебе.

Життя непередбачуване і прекрасне, варто тільки дозволити собі жити поза очікуваннями інших, вчиняти так, як дозволяє тобі совість, мати сміливість відмовлятися від того, що приносить тобі смуток, і хоч інколи дозволяти собі бути трішки легковажною.