Розділ 3

Через місяць спільних прогулянок і тісного спілкування, Олег запросив до себе додому на вечерю. Сказав, що сам готуватиме, страшенно любить це діло.

Я чепурилася, коли прийшло чергове повідомлення від Єгора: «Олю, давай поговоримо. Я приїду». Попередні його повідомлення я залишала без відповіді, хоча, чесно кажучи, усі читала. І просто дивувалася, як я могла не помічати його сутності. Ще до першого його повідомлення я на щось сподівалася. На порозуміння, на те, що усвідомить свої справжні почуття до мене, що все-таки буде цінувати наші спільно проведені роки. Та де там…

На це повідомлення я відписала: «Не сьогодні». 

Не хочу, щоб він псував мій вечір з Олегом. Гадаю, його батьки десь поїхали, що він запрошує мене до себе. І невідомо, коли ще випаде така можливість.

- Не знала, що ти один живеш, - дивувалася я, розглядаючи його холостяцьку барлогу. Жінкою тут і не пахло. Не було жодних дрібничок, якими зазвичай господині наповнюють своє житло, створюючи затишок. Все чисто, прибрано, але… так по-чоловічому лаконічно.

- Так, батьки переїхали за місто, коли вийшли на пенсію. Квартиру залишили мені, - відповів Олег, допомагаючи мені з пакунком. Я теж не з пустими руками прийшла, спекла піцу. Чомусь хотілося йому показати, що я теж добра господиня.

- Чому ж тоді не запрошував раніше до себе? – запитала я, дивуючись цьому факту, ми ж давно не діти.

- Не хотів тебе сполохати своєю наполегливістю, - відповів, ніжно цілуючи. – Чекав стільки років… Готовий був і далі чекати… - після кожної фрази поцілунок.

Вечеряли ми вже далеко за першу годину ночі. Смакували холодну піцу і підігрітий борщ. Пили чай і багато сміялись. Сьогодні він додому мене не проводжав, наполігши аби я лишилася до ранку. Я й не чинила спротиву, легковажна ж.

А вранці він поспішав на роботу, пропонуючи дочекатися вдома, у мене ж вихідний. Я наполягла, що повернуся до батьків. А щодо його пропозиції жити разом… Не знаю, чи варто і надалі вчиняти легковажно, але скоріш за все погоджуся. Можу собі дозволити. Бо легковажна.

Провівши мене до мого під’їзду, поцілував, заглянув в очі і ледь чутно промовив: 

- Після вчорашнього вечора я не хочу далі чекати. Збирай речі, заберу тебе після роботи до себе.

Тільки хотіла відповісти згодою, як біля під’їзду зупинилося таксі, з якого вискочив Єгор, порушуючи нашу ідилію. Злий, як сто чортів.

- Швидко ти мені заміну знайшла, - шипів крізь зуби, - А ще одруження вимагала, ультиматуми ставила. А я й повівся, дурень. Ми з мамою навіть вирішили, щоб ти свою частку за квартиру не платила…

- Тобто… Це твоя квартира? А я платила половину як квартирантка? – мої очі на лоб полізли, а всередині все похолонуло. 

Це ж що виходить, мало того, що я платила йому за житло, я ще й готувала для нього, піклувалася… Чорт, відчуваю себе обпльованою. Ще й Олег цьому всьому свідок. Навряд чи він захоче і далі бути зі мною після Єгорових слів.

- Так, прийшла на все готове, ще й воду каламутиш. Я ж казав, легковажна, - це вже він кинув так, щоб Олег не пропустив це повз вуха.

Олег стояв біля машини таксі, просив таксиста зачекати.

- Ще не легковажна, - спокійно відповів, підійшовши і ставши так, що я опинилася у нього за спиною, - Але обов’язково нею стане, без жодних сумнівів. А тобі раджу більше тут не з’являтися, бо не можу похвалитись доброю витримкою, коли ображають мою жінку. Таксі чекає на тебе.

Єгор, окинувши нас презирливим поглядом, сплюнув на землю і пішов під три чорти. Жартую, сів у таксі. Більше я його не бачила. Тільки написав ще кілька бридких повідомлень з прокльонами у мій бік, так і не отримавши на них відповіді. Просто я додала його у чорний список, перейменувавши контакт на «колишній орендодавець», бо так воно і було насправді.

І я щиро вдячна Олегу за підтримку. Яка б думка у нього про мене не склалася і яке б рішення він далі не прийняв, повів Олег себе достойно. Заступився, назвав своєю жінкою… аж до сліз. 

А ввечері все-таки прийшов і забрав до себе, просто поставивши перед фактом моїх батьків. Мама здалася мені загадково зговірливою, як виявилось вони були знайомі і раніше. Сусіди все-таки.