Розділ 1.

- Слухай, Єгоре. Маю до тебе одне питання, - від хвилювання мене трохи трусило, так що доводилося робити невеличкі паузи, щоб голос звучав рівно.

Для цієї розмови я причепурилася, зробила красивий ніжний макіяж, локони сформувала в романтичну зачіску. Навіть одягла плаття, що разюче відрізнялося від мого повсякденного вигляду. Так. Бо розмова має бути серйозною.

Вирішила, що краще буде обговорити вдома питання, що мене турбують останнім часом, а не йти до ресторану. Хоча, Єгор і так мене не балував такими походами. На пальцях однієї руки можна перерахувати кількість разів, що Єгор мене кудись запрошував.

- А ти підступна, - розімліло усміхнувся Єгор, - нагодувала, тепер будеш допитувати?

Так, нагодувала. Правда, готувати сьогодні не мала часу, бо ж на роботі ще була. Потім поспішила до салону, дорогою додому замовила вечерю з Єгорових улюблених страв, як знала, що мені і шматок в горло не полізе.

- Ми з тобою вже два роки зустрічаємось, - почала розмову здалеку, - І півтора з них живемо разом, - видавала інформацію малими порціями, легшими для засвоювання.

- Так і є, - кивнув Єгор в знак згоди. – Я що пропустив річницю? Не привітав тебе? – сполошився за мить.

- Не в тому річ, - не дала йому збити мене з пантелику, - Дозволь продовжити.

- Гаразд, мовчу, - провів рукою від одного кутика рота до іншого, імітуючи застібку-блискавку.

- Мені вже тридцять, - продовжила я в тому ж темпі.

- Я не привітав тебе з днем народження? Коли він? Сьогодні? – знову висунув свою гіпотезу, перебивши мене. Це вже починало дратувати, але я твердо вирішила сьогодні з’ясувати все, що мене турбує.

- Ні, - намагалася зберігати спокій і не виказати свого роздратування, - Якщо ти не даєш мені висловити підготовану промову, то спитаю прямо. Ти взагалі плануєш одружуватися зі мною?

У відповідь він зареготав.

- Це такий жарт? – крізь сміх запитав він.

- Ні, це серйозне питання, - мене страшенно обурила його реакція, і, в принципі, я вже здогадалася відповідь, але йтиму до кінця.

Він прокашлявся, відводячи погляд. Потім, врешті решт втамувавши свій сміх, перевів погляд на мої очі і твердо так сказав:

- Ні. Я не планую одружуватися з тобою.

- Можна дізнатися чому? – його відповідь не стала несподіванкою, бо за два роки яких я тільки натяків не робила, щоб хоча б приблизно орієнтуватися чи є в нас майбутнє.

- Слухай, ти весела, хазяйновита, але не підходиш для сімейного життя. Ти надто легковажна, - легко відповів він, навіть не задумуючись якого болю своїми словами мені завдає. Я обімліла.

- Легковажна? – ледь чутно перепитала я, - Тобто жити зі мною можна, а створювати сім’ю ні? Не розумію, з чого ти зробив такі висновки? Може я не працюю? Може не оплачую свою половину за квартиру чи не купую продукти? Тільки розважаюся?, - здається, я завелася, - В чому моя легковажність? В тому, що я не ускладнюю життя скандалами і з’ясуванням стосунків, не звертаю уваги на дрібні непорозуміння? Щоб ти знав, кожне моє рішення добре зважене.

- Ага, добре зважене за п’ять хвилин? Ти віддалася мені на першому побаченні, - він почав загинати пальці, перераховуючи мої легковажні вчинки, - Коли я спитав чи не хотіла б ти переїхати до мене, ти за годину була в квартирі з речами! За годину!

- І ти вважаєш, що це рішення я прийняла миттєво? Не думав, що я пів року про це думала і тільки чекала хоч якогось натяку з твоєї сторони? – дивувалася я висновкам, які він зробив про мене за два, най його, роки.

- А робота? Як ти змінюєш місце роботи? Не сподобалось, як начальник керує – заява на звільнення, тільки натякнули на ненормований робочий день – звільнення. Як ти збираєшся просуватися в кар’єрі, якщо ніде не затримуєшся надовго?  - він все загинав пальці, - Он, моя мама тридцять років працювала в школі, авторитет серед колег здобула, до директора доросла. А ти? Щоразу на найнижчу посаду…

- Так, ти правий, - знову здавалося, що рішення прийнято миттєво, без обдумувань, але… я думала про наші стосунки останніх пів року, розглядала різні варіанти їх продовження, проте видно майбутнього у них немає, - Але я не твоя мама! Я хотіла з’ясувати чи є у нас майбутнє, чи будуть наші взаємини розвиватись. Та бачу, що це пік розвитку, тому мене це не влаштовує. Яким би тобі легковажним не здавалось моє рішення, я його прийняла. Я йду. Поживу поки у батьків, кілька тижнів. А ти подумай чи хочеш мати зі мною щось більше, ніж те, що вже є. І взагалі, виріши вже хто ми одне для одного.

На цих словах я розвернулася, не ставши слухати що він мені далі скаже. Все, що треба було з’ясувати – з’ясовано. Це – фініш. І в цьому забігові, як виявилося, був фальш-старт, на думку Єгора. 

Ну, у мене, скажімо так, своя філософія життя. Єгора я кохала ще зі школи, тому і на першому побаченні все сталося у нас. Він запросив мене на побачення після зустрічі випускників. Нарешті я дочекалася якогось кроку з його боку, тому вирішила від цього побачення взяти все, що він мені зможе запропонувати. Легковажності у цьому кроці я не побачила зовсім, бо мріяла про нього усі старші класи і ще десять років потому. А от для нього, напевно, було дуже важливим дотримання всіх канонів суспільних стереотипів.