Легка ступінь депресії

                              Легка ступінь депресії. 

          Сьогодні я вирішила перевірити свій психологічний стан, тому що,здається, щось не так в моєму житті. Зник хороший настрій, зник апетит, погано стала спати, мрії стали якісь мляві, взагаліЛ сама на себе не схожа останній час.  Зайшла в Інтернет і забила в пошуковій системі  <Депресія>,читаю, так, дуже схоже. Якщо на у вас є три ознаки по першому пункту і дві по другому, все, у вас легка ступінь депресії.

          Є у мене  і дві перші і три інші ознаки, так, і що далі? Продовжую читати, адже діагноз в мене вже є, хоч і сама я його визначила, але хто  краще нас знає все про нас самих.

          І тут на очі мені попадається статистика по захворюванню депресією. Ви її знаєте? Я теж ні. Цього разу  прочитала і знаєте, пожалкувала, що так довго  свою депресію пестила і плекала.

          Тому, що вона стоїть на першому місці в причинах, які доводять людей до самогубств. Стало якось не те що страшно, раптом прийшла думка, що я дуже хочу жити, ще  довго, і може нарешті, щасливо жити. Захотілось щось швиденько почати робити і я стала прибирати, увімкнула пральну машину,  вислала вітальні листівки з святом своїм друзям, зварила каву. Я бігала по квартирі, хапалась за все, що не так стояло, чи не там лежало, на мій погляд і думала.

           Думка була одна, щось робити і робити швидко ,ніби хотіла втекти від цієї депресії. Сіла малювати, нічого не виходить, бо там потрібен спокій і зосередження, а мене аж підкидає від бажання рухатися  швидко-швидко і я зрозуміла, що штовхає мене на цю швидкість думка про  життя, а ще страх, раптом мені теж захочеться здійснити самогубство, може це у всіх так закінчується?

          Ви знаєте, що думки про депресію не так просто вигнати з своєї голови, коли вони вже туди попали. Найкраще їх туди і не пускати, але коли вже впустили, то тоді ховайся, бо властивість їх є така, що збільшуються вони самі по собі і не чекають коли ти вирішиш, що з ними робити.  

          Та спосіб поборотися з ними все ж є і я його для себе знайшла, коли все зробила  у себе,  у сусідів і біля будинку. Закінчивши бігати мов навіжена я таки сіла, стала думати.

       Чому це  так хвилює  мене? Тому що лячно чи сумно? А може і те, і інше?

Все таки більше сумно, вирішила я. Ну, а якщо так, то щось потрібно робити зі своїм сумом, бо бігати по будинку, то не вихід з ситуації.

       В моєму випадку є багато можливостей, щоб зайняти себе чимось і тим самим звільнитися від цього легкого ступеню депресії. Це я зрозуміла, але як же іншим людям  вчинити? На жаль я не вчитель і не психолог, не навчалась, тому красиво і вірно, за правилами, не можу всього пояснити.

Тому я вибрала інший шлях і шлях цей, то моє життя, мої вчинки, мої ситуації і мій вихід з них. Може це комусь допоможе, мені допомогло, як бачите я жива і це тепер мій найкращий вираз.

        Я жива! Зустрічаю кожен новий день, як нове життя, нове народження. Це так приємно! І літо цього року красивіше, і осінь яскравіша. Я розумію, що зараз ніби і не час ейфорії, але це одно із правил мого теперішнього життя, ви пам’ятаєте, ми йдемо від депресії. Так, я слідкую за новинами і туга за загиблими не стає менше, але це займає у мене вже не весь мій час, я залишаю собі його  для відновлення сил, витерти сльози, поговорити з друзями,  навіть піти в гості.

        Найбільше і найважливіше стало те, що я буваю на природі. Наше озеро, дикі качки, чайки, рибалки кожні десять метрів, хоча зовсім не схоже, що там є риба. Та коли є рибалки, то, мабуть, і риба водиться, її навіть можна побачити, але вона дуже маленька і хуліганиста. Стрибає, крутиться як дельфін, показує себе то зліва, то з права, ніби наділа нову сукню. Я дивлюсь на неї годинами і сміюсь, навіть розмовляю тихенько, коли поряд нікого немає.

       Дикі качки, не такі вже й дикі бо підпливають і чекають коли щось їстівне кинуть їм. Знаєте, а вони весь час в парі, так парами по озеру і плавають цілий день їм не набридає бути поруч весь час, а селезень  захищає свою качку. Чому у нас інакше?

       Люди стали тихіші, лише діти себе не стримують і все ж, мені здалося, що сміються не так голосно, як до війни. Людей стало значно більше на природі, ні вони не готують шашлики, як колись, не гримить музика, а якось мрійливо і повільно ходять по парку, розмовляють або просто стоять біля води.

          Мені дуже подобається так проводити час і теперішня поведінка людей теж подобається. А ще я слухаю музику, вибрала найкраще для себе, записала, навушники в уші і до озера, там ще знайшла гойдалку, це моя дитяча мрія мати гойдалку, от  так  годинами  я відганяю від себе ту легку ступінь депресії.

        А вдома мене чекає інша приємна робота, це вишивка, останнім часом вчусь малювати на склі і коли намальовані мною квіти схожі хоч трохи на квіти, я просто щаслива. Ну це тому, що я взагалі не вмію малювати. Всі мої стакани, чашки і банки розмальовані моїм творчим натхненням, та мені подобається.

      Головне натхнення, мої вірші і от  такі оповідання. А от мої знайомі посадили багато троянд, дерев  біля будинку, стало дуже красиво. Я підходжу  і якийсь час стою біля троянд, а дівчата як навіжені їх садять знову і знову.  Може вони так з депресією борються?

       Я не можу написати якогось одного правила для того, щоб вийти з неї, думаю, що кожен повинен знайти цей шлях сам. Але є такі люди, яким потрібна допомога інших. І це зовсім не соромно, це тимчасова ситуація, яка потребує допомоги рідних, близьких або спеціалістів. Станьте сміливішими і самі зробіть крок,  знайте, що все зміниться і ви будете самі собою задоволені, бо це ваше рішення. Головне, що ви зможете сказати потім : «Я жива!»