Рукавичка

Зима міцно тримала місто у своїх холодних обіймах. Природа завмерла в очікуванні тепла. Стовпчик термометра вже декілька тижнів танцював у зоні мінусів, нагадуючи своїй господині про необхідність вдягати шапку та рукавички, коли та виходить на вулицю.

Будильник напружено дзеленчав про те, що вже потрібно виходити на роботу. По кімнаті було розкидано безліч речей, чайник надривно свистів на кухні, а Оксана знову запізнювалась.

Молода блондинка, одягнувши одну шкарпетку і светр, метушливо шукала звітні документи на комп'ютері, які завершила заповнювати пізно вночі, щоб перекинути виконану роботу на флешку.

- Та де ж ти, - шепотіла дівчина, перебираючи файли та папки, що хаотично зберігала на робочому столі.

Відшукавши нарешті необхідний документ, Оксана побігла на кухню, розуміючи, що каву вона сьогодні вже не питиме вдома і звичний ритуал доведеться перенести в офіс.

Мобільний телефон весело завібрував на столику і ранковий хаос продовжився під один з сучасних ліричних хітів, які молода дівчина поставила на виклики у своєму телефоні.

- Ксюш, ти вже приїхала? Зайди в нашу улюблену кондитерську за тортиком. У головного бухгалтера день народження, а ми забули купити подарунок, - з динаміка бадьоро пролунав голос Світлани, близької подруги та колеги Оксани.

- Ні, я ще навіть не виїхала, не встигаю, - нервово відповіла блондинка, перемикаючи телефон на гучний зв'язок. Дівчина скакала по кімнаті на одній нозі, намагаючись натягти вузькі джинси на теплі зимові колготи, які вдягнула, скинувши самотню шкарпетку. - Може когось з хлопців відправите, а?

- Та там просити не має кого, сама знаєш, які вони в нас ліниві, - фиркнула Світлана. - До речі, про тебе вже запитував директор, його виконання звіту дуже цікавить, ну того, який ти вчора мусила здати, так що давай швидше.

- Дідько... так, вже біжу, - втративши рівновагу, Оксана впала на ліжко і, визнавши перемогу одягу в їх довічній боротьбі, пішла до шафи за теплою довгою спідницею, яку можна було одягнути з зимовими чоботами.

Дорогою до зупинки дівчина двічі дивом втримала рівновагу і не розпласталася на тротуарі.

Побачивши своє маршрутне таксі, блондинка пришвидшилась і знову активно замахала руками, послизнувшись на замерзлій калюжі, яку припорошило снігом.

В мить розуміння, що вона в цей раз таки впаде, Оксану підхопили сильні руки.

- Що ж Ви так поспішаєте і під ноги не дивитесь, - приємний чоловічий голос пролунав майже біля самого вуха.

Дівчина повернула голову і побачила чарівне обличчя статного блондина, який щиро усміхався їй.

- Ой, дякую Вам. На роботу запізнююсь, - Оксана зашарілася, вивільняючись з обіймів красеня.

- Хм, зрозуміло, певно через це й рукавички не вдягнули, - з тією ж світлою посмішкою на обличчі, незнайомець торкнувся руки своєї співрозмовниці, яка дійсно була без рукавичок.

- Так, - кивнула Оксана, - забула їх вдома.

- Що ж, будьте уважнішою. Гарного дня, - кивнув дівчині чоловік, відпускаючи її руку.

Блондинка ще щось хотіла сказати, але її увагу привернула метушня біля мікроавтобуса і вона, швидко кивнувши незнайомцю, побігла до відчинених дверей, щоб не стояти на морозі ще двадцять хвилин, очікуючи на наступний транспорт.

- От куди ви всі пхаєтеся, - незадоволений жіночий голос пролунав десь з нутра маршрутного таксі.

- Не подобається - купіть авто, - фиркнув юнак, який заскочив у салон перед Оксаною.

- Яке авто?! На дорогах і так затори, - незадоволено сказав дядечко, що примостився на сидінні неподалік від водія.

Пасажири активно почали обговорювати складну ситуацією з транспортом у місті, а маршрутне таксі рушило в дорогу.

Оксану притиснули до юнака, який пропонував незнайомій жінці придбати авто, і він весело підморгнув дівчині, яку притримав за руку на різкому повороті.

Через декілька хвилин молодий чоловік почав покашлювати, намагаючись прикрити рота кулаком.

- О, глянь, він ще й хворий, позаражає зараз нас тут всіх, - пролунав знову незадоволений голос з салону. - А зараз віруси такі ходять, що за два-три дні до лікарні з ускладненнями потрапити можна.

- Та що Ви таке кажете... кх... кх... не хворий я, просто в горлі пересохло... кх... дихати тут не має вже чим, - відворкнувся юнак, продовжуючи кашляти.

На наступній зупинці до маршрутного таксі прослизнула худенька дівчина у різнокольоровій шапці з помпоном і бабуся, яка вперто намагалась пролізти повз молодих людей до салону.

- Місце може хто звільнить, - незадоволено проскреготала бабця, штовхаючи Оксану в спину.

Блондинка ледь відступила, пропускаючи вперту стару вглиб натовпу.

- Мамо, ми всі наче звірята в Рукавичку залізли, правда?, - дзвінкий голос дівчинки пролунав в салоні, примушуючи людей задуматися про обставини, що примусили їх залізти до цього мікроавтобусу.

До руки Оксани торкнулось щось холодне і вона сіпнулась, поглянувши вниз на металеву пластинку сумки, яку стискала в руках дівчинка з помпоном.

- Вибачте, - прошепотіла нова пасажирка, прикриваючи рукою свою замерзлу сумку. Голі пальці були червоними, вказуючи на те, що ця панянка досить довго простояла на зупинці в очікуванні транспорту.

Через декілька хвилин обличчя худенької дівчини стало блідим і вона почала завалюватись на Оксану.

- Що, що з Вами?, - занепокоєно запитала блондинка, притримуючи незнайомку.

- Щось зле, нудити почало, - хитнула головою дівчина з помпоном.

- Гей, водій, зупини своє залізяччя, тут дитині погано, - гаркнув якийсь дядечко, що стояв неподалік від Оксани.

- Я що в полі на оленях їду, щоб ставати де вам заманеться, - фиркнув водій, продовжуючи рух.

- От зараз її знудить, подивлюсь як ти потім будеш бухтіти, коли наш одяг і свою машину відмивати почнеш, - наполегливо продовжив чоловік.

Після цих слів мікроавтобус зупинився і дівчина, тихо подякувавши, вийшла на вулицю. Оксана встигла помітити аптеку, до якої попрямувала незнайомка, і заспокоїлася, зрозумівши, що дівчині нададуть допомогу.