Колобок

Січень видався досить морозним. Снігова ковдра вкривала землю і міріади кристаликів переливались різними барвами у сонячному світлі, наче коштовні камінці, які розсипала чародійка Зима, коли пролітала над містом у своїх санях.

Андрій, потягуючись, відійшов від вікна. Зимові свята завершились і необхідно вже було братися до роботи.

Мобільний телефон весело завібрував на столику, сповіщаючи власника про новий вхідний дзвінок.

- Привіт, синку. Як ти?, - чоловік скривився, почувши голос матері. Потрібно було глянути на екран, перед тим як зняти слухавку.

- Так, привіт, все гаразд. А ви там як?, - відповів Андрій.

Він непогано ставився до батьків, систематично надсилав їм гроші та подарунки. Але зайвий раз згадувати про своє походження успішний співробітник великої компанії не любив.

Звичайна родина з села, без видатних пращурів, без історії та досягнень. Батько закінчив училище і все життя пропрацював водієм, мама - вісім класів середньої школи і до пенсії ходила на ферму до корів, працюючи дояркою.

Він був пізньою дитиною, іноді здавалось, що батьки ставляться до нього як до онука, а не сина. А якщо все це взяти в комплексі з їх місцем проживання та примітивним мисленням, то інакше як до старих родичів Андрій до них ставитися не міг.

- Ох, синку, помаленьку... в батька ноги болять, ледь ходить вже, не знаю навіть чи зможе той сніг розчистити біля будинку, - забідкалася мати. - А ти скоро до нас приїдеш? А то такий заклопотаний з тою роботою, що ні на Різдво, ні на Новий рік не зміг з міста виїхати.

- Не знаю, - Андрій заплющив очі, намагаючись розмовляти спокійно. - Мамо, в мене дуже багато роботи. Фірма сама працювати не буде.

А сніг той не чіпайте, продукти в вас є, чого зайвий раз з подвір'я виходити. Якщо дуже буде потрібно, то я комусь з хлопців зателефоную, вони привезуть все те, що вам може знадобитися.

- Та нам б тебе побачити. Твої хлопці щотижня самі заходять, цікавляться що потрібно і як здоров'я, - зітхнула жінка. - Сашко одружуватися надумав навесні. Ти хоч на весіллі плануєш бути? Ви ж так товаришували в школі.

- Не знаю, якщо час буде, - невизначено відповів чоловік і вирішив завершувати розмову. - Все, мені бігти потрібно. Батьку привіт передай.

- Ох, так, синку, звісно. Ми тебе любимо і чекаємо, - сказала матір на прощання.

- Угу, і я вас, бувай, - мугикнув Андрій, натискаючи на завершення виклику.

Життя в місті подобалось молодому чоловіку значно більше, ніж безлике існування в селі. Там з ранку до ночі не розгинаєш спини, а результату за все життя не бачиш. Тут темп значно більший та приємніший, щоб досягнути чогось не потрібно виснажувати себе важкою роботою, достатньо активного спілкування, розуму та хитрощів, які допомагають обходити конкурентів.

Андрій випив ранкову каву, переглядаючи новини в світовій мережі, і поспішив на роботу.

Їхати потрібно було далеченько, спочатку на маршрутному таксі, а потім ще й на метро, але гарна оплата праці та високий рівень компанії, в якій працював Андрій, були того варті.

Сіра офісна будівля, схожа як дві краплі води на своїх сусідок-сестер, приємно зігрівала погляд чоловіка. Він пишався тим, чого зміг досягнути за ці роки: престижна робота... нецікава, але з гарною заробітною платою; квартира... невелика і в кредит, але своя ж; впливові друзі... так, їм потрібно було постійно нагадувати про себе, але зараз ж усі так живуть, якщо хочеш виділятися - рухайся, крутись, а так, то всім давно байдуже на оточення.

Андрій привітався з колегами і зайняв своє місце, переглядаючи вхідні листи на пошті.

- Перепічка, ти чого сидиш, у нашого відділу ж нарада з директором через п'ять хвилин?!, - колега штурхнула Андрія у плече, пробігаючи повз нього до зали нарад.

- Оу, що? Біжу!, - чоловік швидко схопив блокнот з олівцем і, вимикаючи дорогою звук на мобільному, побіг за співробітниками, які якраз заходили до приміщення.

Сама нарада пройшла досить спокійно. Директор провів аналіз показників роботи відділу, вислухав доповідь керівника напрямку та зазначив загальні етапи розвитку на майбутнє.

Коли всі поверталися на робочі місця, Андрія зупинив його колега.

- Слухай, нам там меблі перенести потрібно на третій поверх. Не допоможеш?, - посміхаючись, запитав чоловік, імені якого Андрій не пам'ятав.

- Ні, вибач, в мене зі спиною проблеми, не можу, - відмахнувся Перепічка, навіть не зупиняючись. А коли його співробітник відійшов вже на десяток кроків, додав, - я з села переїхав до міста не для того, щоб руками працювати, так що не дочекаєтесь.

Робочий день проходив стандартно, за дзвінками та обробкою отриманих матеріалів Андрій навіть не помітив, що вже обід.

- Перепічка, тут потрібно швидко відповідь надіслати нашим замовникам, з роз'ясненням, - підійшов до молодого чоловіка керівник відділу. - Їх Наводна веде, але сьогодні вона не вийшла, на лікарняному. Можеш затриматися? А то ще на свята запит надіслали, в них ж вихідних не було.

- Вибачайте, в мене проблеми з травною системою, якщо не пообідаю вчасно, то погано буде, - відмахнувся Андрій, ховаючи мобільний у кишеню. А коли керівник відійшов, то додав, - от же ж, всі зайвої роботи накинути хочуть, я не для того сюди прийшов, щоб за інших розгрібати проблеми.

Обідати чоловік ходив у невеличкий кафетерій, що знаходився неподалік від роботи. Готують смачно, коштує все недорого, що ще хотіти офісному працівнику.

Зайнявши дальній столик біля стіни, Андрій смакував гарячими стравами, переглядаючи повідомлення в мережі.

- Вибачте. Біля Вас не зайнято?, - чоловік підвів очі на голос і побачив чарівну блондинку, яка стояла біля його столика з горнятком кави та круасанами.

- Так, звісно ж, прошу, - заусміхався Андрій, розглядаючи привабливе обличчя та спокусливу фігуру співрозмовниці.

Жінка посміхнулась у відповідь, розправляючи кофтинку при цьому, явно відмітивши, що сподобалась чоловіку.