Ніч перед Різдвом - 2

Через годину Микола стояв біля будинку, в якому жила Віка, їх з Оксанкою однокурсниця, про яку згадувала дівчина. В очах юнака проскакували червоні вогники і він не помічав біса, який дзиґою крутився навколо нього.

- Он по трубі, на другий поверх, там на балконі двері старі, легко відкрити можна, просто натиснувши плечем... ніч глуха, всі сплять, візьмеш годинник і Оксанка твоя, - нашіптував біс, пританцьовуючи від холоду. - Ти зможеш, зможеш...

Микола досить легко заліз на балкон, навіть не дивуючись такій спритності... хоча до цього навіть по канату на фізкультурі лазив поганенько, а тут примерзлий водостік, старий... але юнак не думав про це, він вже натиснув на балконні двері, які, тихо закряхтівши, легко відчинились.

Тепле повітря з квартири принесли з собою дівочий сміх, разом з ароматами свіжої випічки та свічок.

Хлопець тихо причинив балкон і завмер, прислухаючись до того, що відбувається в сусідній кімнаті.

- Ой, всі ці ворожіння вигадки, - сміялась якась дівчина. - Не буде ж в мене насправді лисого огрядного чоловіка.

- Та ти так кажеш, бо тобі хотілось молодого красунчика, а он яке випало, - відповіла їй подруга.

- Все, викликай таксі і до нічного клубу поїхали, наші батьки з заробітків післязавтра повертаються, вже не погуляємо так, - фиркнула перша дівчина і в кімнаті почувся шум.

Через декілька хвилин Микола почув як відчинили і зачинили вхідні двері, після чого в квартирі запанувала тиша.

- Все, тепер ти сам, вони поїхали, бери що хочеш, роби що хочеш, - радісно потирав лапки біс, принюхуючись до смачних ароматів.

Микола обережно зайшов до кімнати і, ввімкнувши ліхтарик на мобільному, почав розглядати речі на столі та тумбі, яка стояла біля ліжка.

Бажаний годинник знайшовся біля дзеркала і хлопець вже було простягнув до нього руку, аж раптом ліхтарик на мобільному вимкнувся. Але тонка світлова доріжка не зникла.

Микола повернув голову до вікна і побачив яскраву зірку на небі, від якої лилось це примарне сяйво.

- Як так, ніч ж вже, вечірньої зорі не може бути, - здивовано прошепотів Микола і повернув голову до дзеркала, на яке падало світло.

Перед ним стояв якийсь страшний юнак з червоними вогниками в очах і простягнутою вперед рукою.

Микола відсахнувся назад і його опонент зробив те ж саме.

- Дідько, це що я..., - ошаліло прошепотів хлопець і підійшов ближче, уважно розглядаючи своє відображення.

Тут його погляд привернули фотокартки, закріплені по обідку люстерка: щаслива родина, батьки та двоє дівчат, одна з них Віка, яку він добре знав, а інша маленька, ще й десяти років не має, така схожа на його Оленку... так, Вікторія щось таке розповідала, її сестричка наче з бабусею живе.

І тут щось змінилося, юнак ніколи не був близьким з сестрою, вважаючи її набридливою дрібнотою, але він завжди пильно слідкував, щоб її не ображали, адже зараз він єдиний, хто може захистити цю мілкоту і маму...

- Дідько, що я роблю, не можна ж так, їх батьки важко працюють, цей годинник вартує втрачених днів, які вони могли провести з дітьми... а я через якусь забаганку стаю злочинцем... - похитав головою хлопець, відступаючи до балкону.

Раптом він почув якийсь хрускіт і неприємний запах, що йшов з сусідньої кімнати.

Микола швидко пройшов туди і побачив, що на підлозі лежить перевернути свічка, а килим вже активно горить. Певно коли дівчата виходили, то забули її загасити, а протягом, що виник через причинений балкон, цю свічку перевернуло.

- От же ж, - хлопець нервово закрутив головою і, не вигадавши нічого іншого, просто скинув своє пальто та почав гасити килим. Як не дивно, вогонь легко піддався і через декілька хвилин все закінчилось.

Присвітивши ліхтариком, який знову працював, Микола переконався, що явних дірок його верхній одяг не має і, заспокоївшись, пішов до балкону.

Повертаючись додому, юнак зупинився біля цілодобового гіпермаркету і, після декількох хвилин внутрішньої боротьби, зайшов туди, придбавши ганчірку з миючим засобом і горщик. Біля каси він взяв ще й шоколадку, витративши при цьому ще й залишки своїх грошей.

Через деякий час хлопець стояв на порозі гуртожитку, в який вони нещодавно увірвались. На диво поліції не було, виходить, що вахтерка не стала їх викликати.

Невпевнено постукавши у двері, Микола стояв похнюпивши голову і чекав.

- Хто це тут в нас? Чого стукаєш, ти ж наче не з місцевих?!, - присліпувато почала приглядатися до нього бабця.

- Я... вибачитися хотів... такого раніше не було ніколи і не буде більше... не знаю чому я погодився тоді взагалі... ось, це Вам... вибачте..., - почав швидко говорити Микола, простягаючи жінці горщика з шоколадкою всередині. Він не знав як пояснити свою присутність так, щоб його не вигнали шваброю.

Вахтерка здивовано подивилась на юнака, а потім на горщик в його руках.

- Що? Навіщо мені... ах, так ти з тими розбишаками був, - жінка вперла руки в боки і уважно подивилась на хлопця, насупивши брови.

- Так, - кивнув Микола і замовчав.

- Хм, - після паузи сказала вахтерка. - Що ж... я на вас дуже сердита, але шкоди великої ви не зробили, бачила, що п'яні і по молодості дуркуєте, тому й не викликала поліцію, хоча мусила б... а от те, що ти протверезів і повернувся вибачатися, мене дійсно здивувало. Ще й горщик для кактуса приніс, ач, згадав навіть, що рослинку покалічили.

- Вибачте, - ще тихіше прошепотів Микола.

- Добре, вибачу, але пообіцяй, що з тими безголовими більше не будеш дуркувати!, - сказала жінка, приймаючи з рук хлопця горщик.

- Не буду, це дійсно вперше було і не повториться, біс поплутав, - сказав юнак і співрозмовникам здалось, наче щось захрюкало неподалік і внизу сходинок промайнула якась тінь.

- От же ж, ввижається всіляке, - бабця перехрестилася і суворо глянула на Миколу. - Все, біжи додому, не має чого вночі швендяти самому.

Хлопець активно закивав і, подякувавши жінці, побіг вниз сходинками, в сторону сусіднього двору.