Ніч перед Різдвом - 1

До міста тихо підкрадався вечір, вкотре він примушував людей запалювати безліч вогнів у домівках та на вулицях.

Цієї зими снігу майже й не було, так, дріб'язок якийсь пролітав, про нього всі швидко забували вже наступного дня. От і сьогодні, гола земля та дерева страждали від лютого морозу, адже Природа забула вкрити свої творіння білосніжною ковдрою, яка могла б подарувати їм такий чудовий зимовий сон.

В старому п'ятиповерховому будинку, під самим дахом примостився біс... так, самий справжній, з рильцем та хвостом, ще й ріжки гострі мав, і коротку шерсть, яка місцями закручувалася у дрібні кільця.

Біс сидів тихенько, приклавши вухо до підлоги. Інфернальна істота замерзла, але слухняно чекала на слушну мить, щоб завітати в гості до знайомої відьми, яка обіцяла нагодувати сьогодні біса справжньою кутею, яку смертні раніше готували у якості поминальної їжі, а зараз заколочували лише на свята.

Згадавши про обіцяну смакоту, дрібний чорт прицмокнув губами і глянув у розбите віконце на горищі... ех, не політають вони сьогодні, небо хмарами затягнуло, зірок навіть не видно.

А тим часом, у квартирі на п'ятому поверсі, матір швиденько збирала дітей до бабусі на Святвечір.

- Так, Оленко, рукавички не забудь, - метушилася жінка. - Мамо, не давай їй багато цукерок, а то знову діатез почнеться... Миколко, а ти чого розсівся, збирайся давай, а то дід вже напевно замерз на вас чекати.

- Та не поїду я, в мене побачення, відчепися, - відмахнувся сімнадцятилітній Микола, не підводячи погляду від екрану мобільного.

- Яке таке побачення, ти що таке вигадав?, - жінка вперла руки в боки і суворо глянула на сина.

- Яке таке... саме звичайне, - відбуркнувся син.

- Галю, донечко, та чого ти нервуєш так, нехай з друзями погуляє, з дівчиною побачиться, згадай як сама в селі на святкування молодою бігала, - засміялася матір Галини, погладивши онука по голові. - А рукавички Оленці ти в карман кожушка поклала, витягне, якщо холодно буде, але ж ми на машині і додому одразу, не встигне замерзнути.

Галина зітхнула і, поцілувавши доньку і матір, провела їх до вхідних дверей.

Коли жінка повернулася до кімнати хлопчина вже збирався на прогулянку.

- Ну, і коли ти повернешся?, - насупила брови матір, обпершись на одвірок. У жінки на цю ніч були свої плани і збивати ворожбу та спілкування з гостем, через вередливого сина, вона не хотіла.

- Ми погуляємо, потім у когось з хлопців залишусь, фільм подивимось... ну, ми ще не визначились де сеанс перегляду нічних жахів влаштуємо... мам, всіх наших відпустили!, - глянув на жінку Микола.

- Добре, але після прогулянки хоч смс скинь, що добре все... і вранці щоб вдома був!, - заспокоєно кивнула Галина, посміхаючись сину.

Як тільки за Миколою зачинились двері, у повітроводі щось застукало, застогнало і через шпаринки пластикової решітки, яка прикривала цей повітрогін, посипався сірий попіл.

Галина, посміхаючись, дивилася на маленьку гірку сипучої речовини, яка з кожною хвилиною все більше виростала.

Жінка повела над сірою масою рукою і тихо зашепотіла слова-запрошення для інфернального гостя, на якого так чекала сьогодні.

Попіл заворушився, з нього сформувалось вухо, потім заблищали чорні вуглики дрібних оченят і поросяче рильце принюхалося до ароматів, які витали на кухні. Через хвилину біс стояв поруч з Галиною і обтрушувався від залишків пилу, який назбирав на горищі.

- Апчхи, - чорт потрапив у пастку з пиловою хмарою, яку натрусив навколо себе. - Апчхи... вітаю, господине... апчхи...

- Ой, вітаю тебе, гість мій бажаний, - жінка простягнула до біса свою руку. - Не захворів ти часом?

- Апчхи, ні, пиляка бісова дістала, - відповів чорт і вони з відьмою засміялись, розуміючи неоднозначність такої фрази.

Чорт перехопив руку господині і притягнув жінку до себе в обійми.

- А що, мила моя, чи приготувала ти мені обіцяну смакоту?, - поцікавилась істота, легенько лизнувши жінку за вухом.

- От бісів син, все йому їдло лише подавай, - Галя жартома штовхнула біса ліктем і він захрюкав, посміюючись над її жартом. - А ти мені корінь пекельної пуансетії приніс?

- Приніс, звісно ж приніс, - закивав біс і обережно розгорнув шматок ганчірки, яку весь цей час тримав у руці.

Відьма радісно заплескала в долоні, отримавши свій подарунок, і кинулася накривати на стіл для дорогого гостя.

В двері квартири подзвонили.

- От кого це нелегка принесла?!, - незадоволено сказала Галина.

- Не відчиняй, - пискнув біс. - Може то церковники на Святвечір прийшли.

- Та ну, - відмахнулась жінка і пішла до дверей.

Поглянувши у двірне вічко, Галина на секунду задумалась, але все ж таки відчинила двері.

За порогом стояв Василь, їх сусід по поверху, який два роки тому овдовів і жив зараз сам. Чоловік почав проявляти зацікавлення активною сусідкою і Галя дуже не хотіла втрачати такий шанс налагодити особисте життя.

- О, Вась, привіт, а чого це ти вирішив до нас навідатися?, - розправляючи виріз на широких грудях, запитала жінка.

- Емм, привіт, - кивнув чоловік, заворожено спостерігаючи за діями сусідки. - Та от, бачив твої поїхали, думаю, може ти сама на Святвечір сидиш, сумуєш тут...

Галина пропустила чоловіка до квартири і повела на кухню.

- Сідай, повечеряй, - заметушилась жінка, завершуючи накривати на стіл.

- О, так ти чекаєш когось?, - вигнув брову Василь, розглядаючи на столі тарілки, підготовлені явно для двох.

- Та ото ж тебе й хотіла покликати, - заусміхалась Галина. - Я потім до подруги піду, ворожити на кавалерів будемо. Сам розумієш, відмовитись не можу, а то вона сама всю ніч просидить. Але пару годин маю, щоб з тобою поспілкуватись ближче.

- Хм, он воно як, - заусміхався чоловік, обіймаючи господиню, - та й добре, я ж рано спати лягаю, повечеряємо, емм... поспілкуємось та й побіжиш на свої бабські посиденьки.