Русалонька

Театр миготів яскравими вогниками, притягуючи погляди перехожих. Перед зимовими святами все місто сховало свою невиразну сірість за різнобарвними гірляндами та прикрасами, створюючи казкову атмосферу.

Поволі падав дрібний сніг, що починав танути, так і не торкнувшись до землі.

Валерія вийшла з авто і, поглянувши навколо, ще глибше сховалась у свою пухнасту шубку. Зі сторони це могло здатися дивним, адже ні морозу, ні вітру не було, але дівчині не можна було хворіти. Будь-які ангіни та застуди вибили б солістку з графіку, а то й позбавили кар'єри взагалі.

Швидко промайнувши до дверей чорного входу, Валерія з полегшенням видихнула. Сьогодні фанати не прорахували час її приїзду і тепер можна спокійно підготуватися до вистави.

- Лерія, дівчинко моя, ти вже тут, - солодким голосом заспівав директор, побачивши приму біля дверей гримерки.

- Так, Валент, вітаю тебе, - дівчина яскраво посміхнулася, залишаючись зовсім холодною в емоційному плані.

Вона шліфувала майстерність закулісної гри, в шоу-бізнесі, роками і могла вправно імітувати майже все на світі, починаючи з щирої радості при зустрічі і завершуючи трагічним розпачом під час провалів колег.

- Пташечко, ти сьогодні з арією Аріель?, - Валентин зайшов за співачкою в гримерку і примостився на диванчику, витончено закинувши ногу на ногу і розправивши свій фрак, який так любив вдягати на святкові вистави.

- Так, а що, мене не повідомили про якісь зміни?, - вигнула брову дівчина, звільняючись від верхнього одягу.

- О, ні, звісно ж ні, дорогенька, - емоційно помахав рукою директор. - Просто сьогодні мають прибути дуже впливові гості, наші майбутні інвестори. От і прораховую коли краще показати тебе їм, до вистави чи нехай на сцені побачать.

- На сцені, ти ж знаєш, що я не люблю коли мій час до виступу займають чужі люди, - скривилася Валерія, розглядаючи своє обличчя у великому дзеркалі.

- Ох, так, моя дівчинко, так, звісно, - закивав Валентин і підійшов до диви, поклавши їй руки на плечі. - А після вистави ми поїдемо з шановним панством вечеряти, якщо вони будуть зацікавлені.

- Якщо будуть, - луною відізвалася дівчина, розглядаючи занадто витонченого та естетичного чоловіка, що стояв за її спиною. Директор у них був гарний, навіть дуже, але краса ця була якоюсь ніжною та чуттєвою, жіночною. Хоча, враховуючи смаки чоловіка в близьких стосунках, то можливо це й на краще.

- Будуть, пташечко, гарантовано будуть, - заусміхався Валентин. - Поглянь у дзеркало, ми з тобою такі солоденькі, що навіть при виникненні сумнівів в доцільності фінансування, нас все одно мріятимуть покатати сьогодні містом і по дорогих ресторанах поводити, а там ми своє не проґавимо. Вірно?

- Так, Валент, не проґавимо, - хмикнула дівчина, прекрасно розуміючи до чого веде чоловік. - А зараз, можна я побуду наодинці, мені ще підготуватись потрібно?

- Так, так, ох, дівчинко моя, ти диво, - посилаючи повітряний поцілунок зображенню Валерії у дзеркалі, директор поспішив покинути гримерку, залишаючи дівчину на самоті.

Прима підвелась на ноги і почала переглядати підготовлений для неї одяг. Дівчину мали б перевдягати стилісти, але вона дійсно терпіти не могла сторонніх людей поруч перед виставою, тому одяг і макіяж завжди залишала за собою, дивуючи такими примхами весь знайомий бомонд.
 

Зал був прикрашений до святкувань, декорації, з ялинкових гілочок та кульок, притягували погляд. В повітрі витала чародійна атмосфера Різдва та Нового року.

Гості театру не поступалися святковому вбранню самого приміщення, дивуючи своїми вишуканими прикрасами, що переливалися в яскравому світлі, яке вимкнуть лише на початку вистави. Розкішні пани та панянки повільно рухалися між рядами, займаючи свої місця та стримано посміхаючись знайомим.

Валерія обережно виглянула за куліси і, оцінивши майбутніх інвесторів, що сиділи у vip-ложі, задоволено хмикнула. Серед чоловіків виділявся ідеальний зразок мужності та краси, який точно був лідером всього зібрання. Вишуканий одяг, світле охайне волосся та чарівна усмішка, одразу запали молодій співачці у саме серце. З таким вона готова була їхати на край світу, навіть якщо чоловік категорично відмовить у фінансуванні.

Розправивши одяг, Валерія прислухалась до тихої мелодії, яка почала плинно поширюватись залою, витікаючи з оркестрової ями. Світло загасло, розмови припинились... от, зараз, її вихід.

Дівчина завжди глибоко поринала у сценічні образи, саме це й дало їй можливість так швидко стати популярною. Ну, і ще гарна фігура та симпатичне обличчя, як ж без цього.

Сьогодні вона була Аріель.

Щира любов до океану, чарівний голос русалоньки, який зачаровував мешканців моря та суходолу, піклування родини та безтурботність, що межувала зі смутком, через одноманітність. Рвались з грудей співачки на волю, виказуючи щирі почуття дівчини.

Перший погляд на незнайомця. Дивні почуття, бажання кинути все і жити лише ним. Порятунок красеня. Глибокий відчай і ще більш огидна самотність.

Як зіграти почуття, які ніколи не відчувала? Легко, якщо вживаєшся у роль на стільки, що забуваєш де межа вигадки та реального світу.

І от дівчина наважується звернутись до відьми і віддає свій голос за можливість ходити, залишає свій світ заради людини, яка її навіть не пам'ятає.

Але ж все буде чудово. Аріель поспішає на бал, принц зачарований, приймає її, танцює... і оголошує заручини з іншою дівчиною, так як наче саме вона врятувала його.

Відчай, нестримне горе розриває груди, жити не хочеться, лише кричати, але вона не може... і повертає своє тіло в стихію, яка породила русалоньку, замикаючи цілий життєвий цикл.

Тиша в залі панувала мить, замовкла музика, а глядачі замислено розглядали дівчину на сцені. Емоції переповнювали всіх, адже вона вміла ними ділитися. А потім вдарив шквал оплесків, гучних, несамовитих, які сповнили душу Валерії відчуттям тріумфу та самовдоволення.