Попелюшка

Зоряний ясний вечір помалу захопив свої права, витісняючи погожий морозний день. Безвітряна погода та наближення Нового року виманили на вулицю людей, обіцяючи приємні прогулянки прикрашеним до святкування містом.

Сьогодні вночі пройде маскарад, тому Самаель з'явився у квартирі Вікторії, так як знав, що та навіть не починала готуватись до балу. В цей раз чоловік матеріалізувався в коридорі, відчуваючи, що його відьма не сама, а приймає пізніх гостей.

Прислухаючись до розмови, яка глухо лунала з кімнати, демон повів рукою, заплющуючи очі, щоб побачити всю сутність та історію істоти, яка розмовляла зараз з Вікторією.

Перед внутрішнім зором брюнета пролетіли картинки, розкриваючи таємниці мініатюрної блондинки, яка зараз важко зітхала поруч з відьмою.

Світлана була пізньою дитиною в сім'ї, її матір померла при родах, а батько, не дуже довго зберігав скорботу і знову одружився на маминій кращій подрузі. Жінка жила одна, легко змінювала чоловіків і постійно приходила до подружжя в гості. Декілька разів вона дуже вдало спокусивши чоловіка подруги, про що обоє мовчали і почали згадувати, інтимні моменти свого тогочасного спілкування, лише після одруження.

Перші декілька років пройшли нормально, мачуха доглядала за малою Світланою і активно намагалась завагітніти сама, проте це їй ніяк не вдавалося, тому жінка все більше ненавиділа дівчинку, яка перетворювалась на копію своєї матері.

Одного разу, жінка з дитиною, на своєму авто, поверталася з торгівельного центру.

- Ти страхопуда мала, навіщо до тих іграшок полізла? Ми з батьком мало тобі їх купуємо?, - мачуха постійно поглядала в дзеркало, щоб бачити як від її слів дитина все більше опускає голову, намагаючись приховати сльози. - Я тобі ще минулого року розповіла, що ти мені не рідна, тому навіть не намагайся бити на жаль, дякуй, що до інтернату не віддала. От з'явиться в мене власна дитина, тоді бачити ми тебе навіть не захочемо. Дивись на мене, коли я з тобою розмовляю!

Дівчинка зі злістю та відчаєм підняла погляд на жінку, подумки прикликуючи маму для захисту і пристрасно бажаючи своїй мачусі смерті.

Глянувши у дзеркало жінка заніміла, руки та ноги перестали слухатися, вона не могла відвести погляд від таких знайомих рис обличчя своєї подруги, яку поховали багато років тому. Примара, чи що то таке було, сиділа біля Світлани і задумливо розглядала ту, що зайняла її місце в житті. Наступної миті обличчя привида перекосило від страшної гримаси і вона кинулась вперед до жінки, яка так ненавиділа її дитя.

В той день Світлана з мачухою втрапили у дтп, жінка померла на місці, а на дитині не знайшли жодної подряпини. Дівчинку явно шокувала страшна подія, так як вона постійно повторювала, що бачила маму. Старі бабці, що жили неподалік від родини, тоді довго говорили, що мама Світланки зберегла життя своєму дитя, під час аварії, янголом оберігаючи дівчинку від біди.

Пройшло ще трохи часу і батько знову одружився, на цей раз він привів в дім вдову з доньками, одна з яких була трохи старшою за Світлану, а інша одного з його дівчинкою віку.

Чоловік розумів, що сам ради дитині не дасть, так як власна справа, якій він віддавав весь свій вільний час, була успішною і постійно вимагає уваги, яку батько не міг одночасно приділяти і роботі, і донці.

Нова господиня одразу ввела свої правила в домі, поставивши Світлану на рівень наймички, і так вдало піклувалася про свого нового чоловіка, виконуючи всі його фантазії та забаганки, що той просто відмахнувся від сліз дівчинки, що вирішила звернутись за допомогою до батька.

- Вона мені все розповіла, ти працювати не хочеш, а в твоєму віці дівчатка мають хоч елементарні речі вміти робити, - сердито відповів Світлані тато, під час однієї з розмов. - Он сестри твої, глянь, які розумниці, по дому все вміють робити, вишивають, малюють, а ти, ледащо, лише спиш і книжки читаєш, коли зі школи приходиш. Так що, годі плакати, навчися хоч щось нормально робити, ніхто над тобою не знущається.

Так проходили рік за роком, дівчата виросли і Світлана вступила до університету. Дівчина мріяла жити окремо, але батько категорично відмовив їй в оплаті гуртожитку, підмовлений мачухою.

З Вікторією Світлана познайомилась якраз під час навчання, та якраз була на останньому курсі, а мініатюрна блондинка тільки прийшла на перший. Погляди на життя у дівчат співпадали, тому вони швидко знайшли спільну мову і підтримували одна одну.
От й сьогодні, Світлана жалілася подрузі на життя та жорстокість рідні.

- Я вже не витримую. Вік, жити не хочеться, віриш?, - сумно зітхала дівчина. - Навіть з навчанням проблеми почалися, я втратила зацікавленість в ньому, взагалі нічого не допомагає. Сиджу цілими днями наче зомбі зачароване, дивлюся на сніг за вікном, а в душі порожньо. Здається, що це ніколи не закінчиться і я маю залишитись в цій зимі навічно.

- От що ти таке кажеш, - незадоволено відповіла Вікторія. - Ти молода, творча, цікава дівчина. Ще рік і зможеш знайти підробіток, щоб втекти з того дому. Не вигадуй дурниць, все налагодиться. Тобі просто відпочити і розвіятися потрібно, щоб знову тягу до життя відчути.

- Не знаю навіть, - похитала головою Світлана.

Самаель зайшов до кімнати, вітаючись з дівчатами і звернувся до своєї відьми:

- Вікторіє, ти не забула про наші плани на сьогодні?

- Ой, а я навіть не чула, що двері відчинялися, - здивовано глянула на красеня-демона блондинка.

- Так, зараз вже починаю вдягатись, вибач, - молода відьма квапливо підвелася, направляючись до шафи.

- Ох, яке диво, - очі у Світлани заблищали і вона простягнула руку, щоб обережно торкнутися до сукні. - А ви де зібралися в такій красі?

- На бал, - засміялася Вікторія. - Зараз ж святкування проходять постійно, от коханий й запросив мене на маскарад перед Новим роком.

- Дивовижно, навіть не знала, що такі зараз бувають... ну, з пишними сукнями, елегантними кавалерами і таке інше, - задумливо сказала дівчина. - Я тоді піду, гарно вам відпочити. Дякую, Вікусь, за підтримку.